Дмитро Крапивенко

Перевірка спроможності

2 Квітня 2020
Карантин будь-якого життєрадісного неробу перетворить на домашнього філософа. Хтось згадає про мудрі книги, хтось про фільми, які «про все це попереджали», хтось за лічені дні перетвориться на вірусолога-самоучку з 1000+1 порадою, що треба робити.

 Схильні до мінору згадають, що слово «криза» у його первісному значенні є ніщо інше як суд Божий, отже й Апокаліпсис десь не за горами. Пандемія випробовує всіх, бере у довготривалу осаду і дає змогу показати своє справжнє обличчя, стирає межу між «бути» і «здаватись».
Передовсім це стосується можновладців, особливо перших осіб держави. Те, що там в Конституції і законах написано — ок, але хто ж знав, що історія змусить скористатися усіма цими повноваженнями? Авторитарним лідерам — будь то радгоспний диктатор Лукашенка чи комуніст ХХІ століття Сі Цзіньпінь додаткової влади не потрібно, то ж вони і в кризу правлять у звичному для себе режимі. Президенти і прем’єри демократичних держав не надто поспішають бавитись у бонапратів, але відчувають тягар відповідальності і необхідність швидкої реакції, тому й діють несподівано різко, без зайвих дискусій.

 

Читайте також: Тривала гра. Що іноЗМІ пишуть про пандемію коронавірусу


Українська ситуація унікальна. Запит на «сильну руку», якщо вірити соціології, у нас чималий. Однак всі спроби побудувати тут авторитаризм пострадянського штибу був приречений на провал. На цьому протиріччі й зіграв Володимир Зеленський: він з одного боку помітно копіював білоруського «бацьку» у своїй манері спілкування з чиновниками, але водночас підтримував імідж милого «свого хлопця», що ходить без краватки, миролюбного і дотепного сім’янина, який понад усе прагне, щоб на Донбасі «просто припинили стріляти». Пандемія внесла свої корективи у цей баланс. Надзвичайна ситуація дала можливість насолодитися владою вповні, киваючи на ефективність китайських методів і згадати про зіграну колись у комедії роль Наполеона.

 

Недореформований МОЗ, місцеві мафії, які в багатьох регіонах є реальною владою, величезний шмат тіньової економіки, неситі олігархи, паніка і як наслідок брак найнеобхіднішого — засобів індивідуального захисту — як дати ради цьому?


Однак «Слуга народу» подібна такою ж мірою до Компартії Китаю, як Умань до Уханя, а звідси витікає одне: створити пародію на китайські (та в принципі будь-які інші авторитарні) порядки професійні КВНщики, звісно, можуть, але не більше. Щоб удар кулаком по столу був переконливим, треба щонайменше мати кулак чималого розміру. Злагоджене виконання наказів можливе там, де існує відповідна вертикаль. В українських президентів часто виникає ілюзія наявності такої вертикалі. У кращому разі вона обмежується слухняним апаратом МВС і підпорядкованими йому підрозділами. У випадку Януковича цього забракло, і коли була спроба долучити до упокорення Майдану армію, система посипалася. Пандемія — виклик іншого гатунку, і тут навіть на початковій стадії розраховувати виключно на поліцейські сили не доводиться. Недореформований МОЗ, місцеві мафії, які в багатьох регіонах є реальною владою, величезний шмат тіньової економіки, неситі олігархи, паніка і як наслідок брак найнеобхіднішого — засобів індивідуального захисту — як дати ради цьому? В сценарії серіалу «Слуга народу» такий поворот сюжету не був передбачений.


Якось один чин, що був наближений до верхівки безпекового сектору за президентства Порошенка, в приватній розмові сказав, що однією з вагомих причин, яка стала на заваді запровадження воєнного стану, був сумнів у тому, чи працюватиме де-факто те, що передбачено відповідним законодавством де-юре. Проводити швидкі мобілізаційні заходи можна в умовах тоталітаризму (100% не наш випадок) або за наявності сильних державних інституцій і законослухняного суспільства (200% не наш випадок). Схоже, нинішні можновладці, які бачили у запровадженні надзвичайного стану по всій країні, теж збагнули, що за грізним статусом не послідують якісь серйозні дії, що суттєво відрізнятимуться від нинішніх.

 

Читайте також: Штучний інтелект проти коронавірусу


Однак несправедливо було б у ситуації, що склалася, кивати тільки у бік влади. Від неї залежить чимало, але не все. Гречку і туалетний папір скуповують не люди з Банкової, панічні фейки в соцмережах поширюють звичайні пос­политі, часто «за покликом серця», пікніки під час карантину теж не народні депутати влаштовують. І річ не в концентрації поліцейських на квадратний метр площі. Плата за інфантильність настає доволі швидко — темпи поширення вірусу свідчать саме про це. Разом з тим спільна біда вкотре розбурхала волонтерську енергію: небайдужі громадяни й під час карантину готові підставити плече медикам, на яких, будемо відверті, сьогодні й уся надія. Ну а для тих, хто звик сподіватись на Бога, теж є новини: і священики, і віряни повинні визначитися, в якому столітті вони живуть: у темні віки, коли поцілувати ікону й померти було соціальною нормою, чи у ХХІ столітті, де навіть ченці шанують санітарні норми, а храм за потреби можуть перетворити на шпиталь, коли у звичайних лікарнях бракуватиме місць.