Денис Казанський

Війна на паузі

24 Вересня 2020
Режим повного припинення вогню тримається на Донбасі вже два місяці. Звичайно, повним і всеосяжним його назвати складно.

Як відомо, у реальності постріли на фронті лунають майже щодня, а за час перемир’я Україна зазнавала втрат як пораненими, так і вбитими. І все ж таки інтенсивність бойових дій сьогодні справді низька, як ніколи. Попри відсутність прогресу в переговорах Тристоронньої контактної групи, відносне затишшя на фронтах зберігається.


Як довго триватиме ця пауза — незрозуміло. Підконтрольні Росії бойовики нині фактично шантажують Україну режимом тиші й погрожують зірвати його під різними приводами, розуміючи, наскільки важливим є питання миру для української влади та українського суспільства. Однак, за тими даними, які публікують самі представники незаконних збройних формувань «ЛДНР», перемир’я не менш потрібне й самим бойовикам, які відчувають гострий кадровий голод.

 

Читайте також: Мовою ультиматумів

 

Охочих воювати в безглуздій війні за зарплату 15 тис. руб. згодом стає дедалі менше. Якщо в 2014–2015 роках у ряди бойовиків приходило багато ідейних «борців із фашизмом» та російських імперців, для яких питання зарплати було другорядним, то 2020‑го вже мало хто може зрозуміти, для чого потрібно ризикувати життям, якщо ОРДіЛО все одно в підсумку мають повернутися до складу України. Питання набору до лав так званої народної міліції останнім часом загострилося так, що в ОРДіЛО заговорили навіть про обов’язковий призов в армію. Найманців для наповнення збройних формувань вже не вистачає. Тож заповнювати окопи гарматним м’ясом стає для росіян дедалі важче, і припинення вогню в цій ситуації для них такий самий бажаний крок, як і для української сторони.


Такий перепочинок, безумовно, вигідний Україні. Оскільки шансів звільнити Донбас найближчим часом своїми силами в української сторони все одно немає (тут потрібно бути реалістами), для керівництва країни цілком логічно було б у цій ситуації хоча б знизити до нуля інтенсивність бойових дій і зберегти життя українських військових. Поки що це вдається. І для України це позитив. У конфлікті з Росією час працює на нашу країну, за умови, якщо використовувати його для зміцнення Збройних Сил та обороноздатності загалом.

бойовикам перемир’я навряд чи дає відчутні вигоди, крім економії живої сили. Угруповання «ДНР» та «ЛНР» від початку створювала Росія для війни. І в умовах мирного часу їхнє існування стає безглуздим

 

Певна робота в цьому напрямку справді ведеться. Наприклад, 23 серпня, напередодні Дня Незалежності, президент Володимир Зеленський передав у підрозділи Збройних Сил України 132 зразки озброєння та військової техніки. Якраз тими днями в Україні проходили спільні військові навчання з країнами НАТО «Rapid Trident-2020». Також хочеться сподіватися, що припинення бойових дій позитивно вплине й на економічну ситуацію, що допоможе економіці України відновитися після кризи, пов’язаної з пандемією коронавірусу.

 

Читайте також: На околицях тиші. Репортаж із передової


А ось бойовикам перемир’я навряд чи дає відчутні вигоди, крім економії живої сили. Угруповання «ДНР» та «ЛНР» від початку створювала Росія для війни. І в умовах мирного часу їхнє існування стає безглуздим. Зараз Москві доводиться безрезультатно утримувати армію в кілька десятків тисяч озброєних бойовиків, а також фінансувати жебрацькі території з невизначеним статусом, які не можуть забезпечувати себе самостійно. Водночас навіть у цій ситуації економіка ОРДіЛО й далі поступово деградує та занепадає. Невизнаний статус та безчинства озброєних бандформувань роблять повноцінний розвиток економіки непідконтрольної Україні території неможливим навіть в умовах тиші на фронтах. Неважливо — звучать постріли чи ні. Інвестори в «ЛДНР» не прийдуть у будь-якому випадку, на захоплені заводи й шахти ніхто не встановить нове обладнання, а їхня продукція не матиме попиту. Це означає, що відплив населення з ОРДіЛО триватиме, і територія поступово вимиратиме.


Безумовно, заморозка ситуації та подальше існування квазіреспублік не сприяють реінтеграції непідконтрольних територій назад до України, а навпаки — віддаляють її. Але цієї реінтеграції не було й раніше, тому тут режим припинення вогню нічого не змінив. Зате сумний приклад Донецька та Луганська, які внаслідок «русской весны» потрапили в лихоліття і скотилися до рівня найвідсталіших країн світу, напевно, остудить багато гарячих голів в Україні та розвіє небезпечні ілюзії щодо всіляких референдумів і сепаратизму. Принаймні хочеться на це сподіватися.