Юрій Лапаєв

Тут і зараз

26 Листопада 2020
Кажуть, що кількість та вірність друзів перевіряється, коли людина переживає тяжкі часи.

Напевно, це має сенс і для міжнародних відносин, адже саме в часи криз та конфліктів стає зрозуміло, хто справжній союзник, а хто таким є лише на словах. Звідтоді, як розпочалася агресія Росії в бік України, «коло друзів» нашої держави дещо зменшилося. Хтось просто не розумів суті конфлікту і вирішив тримати нейтралітет, а хтось чудово усвідомлював, що відбувається, але не хотів псувати відносини з РФ. На допомогу одними з перших прийшли ті, хто певним чином відчув на собі, що таке російська окупація — Польща, Литва, Латвія та Естонія. Звичайно, не можна казати, що це найвпливовіші та найзаможніші країни у світі, які одразу взяли і зупинили війну. Але допомога цих країн була безцінною в скрутні часи. І нині ця підтримка триває.


Крім сусідів, допомогти Україні майже одразу зголосилися ще й Сполучені Штати, Канада і Велика Британія. І якщо з США все більш-менш зрозуміло — «світовий жандарм», «глобальний гарант демократії» і таке інше, а Канаду жартома можна назвати філією України на північноамериканському континенті, то мотивацію Сполученого Королівства на перший погляд зрозуміти важко. Здавалося би, де Лондон, а де Україна. Втім, як бачимо, ситуація інакша. Звичайно, можна згадати, хто підписував Будапештський меморандум, але тоді вже варто й розібратися, про що насправді в ньому йдеться і що ніхто нікому нічого не винен.

 

Читайте також: Закон вовків


А тим часом Британія включилася, що називається, «на всіх фронтах». Майже від початку протистояння Росії та України нам почали надходити військове екіпірування і техніка. Так, не летальна, адже весь світ тоді вичікував, чим все закінчиться і чи варто ставити на Україну. До того ж завдяки російському впливу (через лояльних політиків чи шляхом пропаганди) з’явився міф, що надане Києву озброєння буде розкрадено, пропито, продано тощо. Та й зайвий раз псувати стосунки з Кремлем були готові далеко не всі. Це вже потім були «Джавеліни» і «Барретти» з «Байрактарами», а тоді в 2014–2015-му ми були раді і берцям, і не найсучаснішим «Саксонам». Особливо коли віт­чизняний оборонпром тільки-но починав пробуджуватися від летаргічного сну, а різноманіття бронетехніки, яке маємо зараз, тоді було тільки мрією.

Звичайно, не варто надягати рожеві окуляри. Кожна країна так чи інакше відстоює власні інтереси. І Британія зовсім не виняток. Але краще мати деякі речі тут і зараз, ніж мріяти про досягнення ідеалу «колись»

 

Нині ж провадяться переговори щодо продажу нам британських ракетних катерів із можливістю побудови частини з них в Україні. Хтось вбачатиме в цьому зайві й зовсім не малі витрати, які можуть поставити хрест на власних розробках на догоду імпорту. Інші ж — можливість швидко підсилити військово-морські сили України, а також підвищити кваліфікацію вітчизняних суднобудівників, адже угодою передбачені і стажування, і передавання технологій. Крім допомоги «натурою», була і досі є підтримка «мізками». Так, Британія має потужну групу військових та політичних радників. Діє інструкторська місія «Орбітал», через яку за майже п’ять років вже пройшло близько 20 тисяч українських бійців. Окремо варто згадати слова Головнокомандувача ЗСУ генерал-полковника Руслана Хомчака, який зізнався, що був приємно здивований тим, як британські військові одразу і без додаткових умов погодилися взяти участь у нещодавніх міжнародних навчаннях «Спільні зусилля-2020», поки найближчі сусіди України вагалися.


Надходить допомога й на дипломатичному фронті. Лондон послідовно не визнає анексію Криму, засуджує агресію РФ на Донбасі, запровадив і продовжує санкції проти Кремля, називає речі своїми іменами на всіх міжнародних майданчиках, як-то ОБСЄ чи ООН. Нещодавній приклад — голосування щодо чергової резолюції ООН по Криму, яке дуже красномовно показує, хто кому друг. А після отруєння в Солсбері боротьба з Росією взагалі стала для Британії особистою справою. І хоча поки зарано говорити про повну перемогу, — особливо щодо боротьби з незаконними статками російських олігархів, які чомусь дуже полюбляють Лондон, — британські спецслужби принаймні почали працювати в цьому напрямку.  

 

Читайте також: Не ворушіть нижнім бюстом


Наявна і економічна співпраця. Вона не така помітна, як британські десантники в небі України, але не менш важлива. Україна цілком успішно торгує зі Сполученим Королівством. Ми не є сировинним придатком, як би цього не хотіла роспропаганда — структура нашого експорту-імпорту доволі збалансована і сучасна. Британія дає нам можливість і заробити, і розвиватися. А з підписанням у жовтні Угоди про стратегічне партнерство зовнішньоекономічні відносини можуть ще більше покращитися.


Звичайно, не варто надягати рожеві окуляри. Кожна країна так чи інакше відстоює власні інтереси. І Британія зовсім не виняток. Військова співпраця — це можливість набути досвіду в протистоянні російським військам. Продаж військової техніки — це відкладений заробіток на обслуговуванні та підготовці і боротьба за ринок збуту. А дипломатичні заяви — не чарівна паличка, яка за мить прибере російські танки з Донбасу і поверне Крим. Санкції хотілося би більш жорсткі. Активних дій проти «путінських гаманців» — більше. Але краще мати деякі речі тут і зараз, ніж мріяти про досягнення ідеалу «колись». І добре, що поруч друзі, завдяки яким це у нас є.