Тарас Лютий

Спасіння через знання

29 Листопада 2020
На наших теренах ім’я Ібн Сіни, або Авіценни, здебільшого відоме, хоч українських перекладів цього середньовічного ісламського філософа ми донедавна не мали.

Ситуація змінилася буквально цьогоріч, коли побачила світ Авіценова «Книга Спасіння». Як і притаманно науковим виданням, на початку вміщено передмову перекладача про інтелектуальну роль Ібн Сіни, яка передовсім зосереджується на його впливі не лише на східну, а й на західну традицію. У ній описано життєвий шлях мислителя, подано перелік головних творів. Також окреслено особливості «Книги Спасіння» та оглянуто її рукописні варіанти, а крім того — історію публікацій різними мовами. Оскільки переклади філософських текстів із арабської у нас наразі раритетні, неабияке зацікавлення викликає також і перекладацька стратегія. Назагал твір схожий на компендіум, який складається з трьох книг, а ті, своєю чергою, поділені на частини з цілою низкою розгалужень.

 

Щойно ми беремося за огляд наскрізної тематики, одразу даються взнаки теоретичні позиції перипатетичної школи. Воно й не дивно, позаяк Ібн Сіна взорувався на Аристотеля. Книга І, що складається з трьох частин, має назву «Логіка» і присвячена науці мислити, а водночас нагадує щось на кшталт основ пізнавального інструментарію. В першій частині докладно розглянуто елементарні одиниці знання починаючи зі слів, їх комбінацій і суджень. У другій ретельно розкладені фігури силогізмів — утім, автор не оминає й уявлень, переконань, здогадів, припущень, домислів і досвіду чуттєвого осягання. Третя окреслює різновиди силогізму, названі аргументами, оглядає труднощі, пов’язані з ними, відтак робить перехід до дефініцій, а врешті пояснює типові помилки, що трапляються в дослідженнях.

 

Читайте також: Ідеологія: любити, ненавидіти чи розуміти?


Книга ІІ «Фізика» вивчає абсолютне буття. Після короткої першої частини, де з’ясовується природа фізичних тіл, у наступній окреслюються їхні стани: рух, спокій, час, місце, простір, скінченність, нескінченність, взаємодія, зчеплення, зв’язок, послідовність. У третій продовжується розгляд форм і властивостей тіл, їх розподіл і взаємозв’язок, видозміна та кондиції, а також відмінності між ними. Четверта і п’ята становлять вислід, пов’язаний зі складними тілами. Натомість остання розкриває психологічні аспекти Авіценового вчення, бо зосереджена на взаємозв’язку між душею (з її різновидами) та тілом. Хто спромігся здолати нелегкі попередні етапи підготовки й тільки-но підступився до Книги ІІІ «Метафізика», що складається з двох розлогих частин, той сповна відчуває занурення в стихію філософії. Визначивши у першій Єдине яко предмет метафізичного знання, Ібн Сіна переходить до пояснення форми та матерії, акциденції та субстанції, вічного та посталого тощо. Вже в другій частині він показує непрості смисли необхідного і можливого. Загалом кінцівка увиразнюється проблемами космології, виправданням добра, воскресінням душі та не менш захопливою тематикою.

Ібн Сіна попереджає: можливе не є логічно необхідним у сенсі ані існування, ані неіснування. Тоді можливе є чимось таким, що не обов’язково піддається запереченню чи ствердженню. Всякому дійсному існуванню має передувати можливість існувати. Отже, можливість існувати називається потенцією


На окрему заувагу заслуговує те, що в міркуваннях  Авіценни чільне місце посідає поняття «можливого». Спочатку воно трапляється в «Логіці» поряд з іншими двома модусами — необхідним і неможливим. Визнаючи багатоманітність розгляду можливого, автор указує на те, що в будь-якій розхожій думці можливе просто визнається тим, що не є неможливим, а отже, можливе чомусь не співвідносять із необхідним. Щоправда, Ібн Сіна попереджає: можливе не є логічно необхідним у сенсі ані існування, ані неіснування. Тоді можливе є чимось таким, що не обов’язково піддається запереченню чи ствердженню. Значно виразніше ця думка наголошена в «Метафізиці». Всякому дійсному існуванню має передувати можливість існувати. Дозволено щось покликати з небуття хіба що на підставі наявності в іще неоприявленому передумови для цього, себто спроможності бути. Отже, можливість існувати називається потенцією. Ще раз: лишень необхідне існування характеризує обов’язковість бути, зарівно як можливе існування не є обов’язковим.

 

Читайте також: Країна Мрій

 

Приміром, Бог не може не бути, його існування необхідне. Натомість інші форми буття приводяться до існування завдяки можливості бути. Але варто повторити: можливість не виводиться з небуття. Те, чого ще немає, либонь містить можливість бути. У всякому разі, цей аспект Авіценової доктрини чи не найбільш ускладнений. Адже до кінця не ясно, що чому передує — чиясь, приміром Божа, спроможність уможливити щось, або ж якась фатальність уможливлює чи, навпаки, унеможливлює певну здатність. І хай там як, це той принциповий момент, який допомагає людині ставити й давати відповіді на її власні світоглядні й антропологічні запити. Наприклад, чим зумовлена її поява в світі? Її прихід сюди є випадковим чи необхідним? Чому саме їй довелося з’явитися у світі? Чи не означає це тоді, що ми маємо віднайти та реалізувати вагомі потенційні здатності, якими приховано для себе володіємо або яких удається набути чи бодай розкрити в собі? 

 

-----------------------

Текст Ібн Сіни або  Авіценни «Книга Спасіння» вийшов друком у видавництві «Темпора» в серії «Філософія» за сприяння фонду Павла Гайдая «Міжвухами» в українському перекладі Михайла Якубовича