Єлизавета Гончарова

Резервісти окупаційних військ

26 Листопада 2020
Не дуже часто трапляється нагода поспілкуватися зі знайомими, зв’язок із якими обірвався шість років тому, коли ви просто розійшлися в різні боки без запеклих ідеологічних боїв — не з поваги одне до одного, а радше щоб заощадити сили й емоції. І коли тепер несподівано отримуєш «Привіт» в одному з месенджерів, то вже не смикаєшся, передбачаючи виснажливі суперечки, а зацікавлено дивишся, що ж там сталося.

На вихідних у більшості населених пунктів окупованої Донеччини відносно тихе життя перервали несподівані телефонні сповіщення від «народної міліції ДНР», відповідно до яких «громадянам, що мають мобілізаційний припис або отримали повістку обласного комісаріату, потрібно з’явитися в пункті збору в зазначений час, при собі мати паспорт». Термін виконання розпорядження — від 23 до 27 листопада 2020 року. Саме з цього приводу й написав мені колишній знайомий, який залишився жити в Донецьку, але жодного разу не служив у жодній армії. «Я отримав паспорт «ДНР», бо без нього не міг би працювати там, де працюю. Виявляється, мене автоматично поставили на облік як резервіста, бо я не проходив жодної комісії. І ось таке. Чи не знаєш, як у вас ставляться до таких «резервістів»? Чи можу я виїхати до родичів перечекати цю «мобілізацію», щоб мене не посадили у тюрму ні там, ані тут?», — написав він.

 

Звісно, гарантувати йому недоторканість я не ризикнула (бо насправді не знаю, де й ким він працює, навіть якщо не причетний до кола військовозобов’язаних), але жартома запевнила, що навряд чи його «загребуть у Нацгвардію» або відправлять на лаву підсудних, навіть якби мені самій цього дуже хотілося. Бо в нас із серйознішими злочинцями, ніж пересічний донеччанин, який був змушений отримати фейковий паспорт, не надто ретельно розбираються. До того ж цей мій знайомий свідомо хоче уникнути участі в незаконних військових формуваннях. Але що чекає на нього в рідному місті в разі порушення наказу «ДНР», я справді не знаю, бо взагалі не розумію, про яку законність може йтися.

 

Читайте також: План Кравчука

 

У соцмережах мешканці різних окупованих міст діляться, що йдеться не лише про повідомлення на телефон. По квартирах кілька днів ходили люди в камуфляжі та збирали інформацію про мешканців, хоча повістки поки що не видавали. І серед тих, хто попри відсутність нормальної роботи все ж не планував брати в руки зброю, почалася певна полеміка: як можна від цього відкараскатися за «законом республіки». І головне — навіщо Денис Пушилін видав наказ «Про здійснення контрольного сповіщення та присутності громадян, які перебувають у резерві, на пункти попереднього зібрання громадян». Думки віртуального табору розділилися, і тому я поцікавилась, як це бачить людина, що має намір якомога надійніше ухилитися від перепису й утекти на вільну частину України.

 

«Я розумію, що закриття КПВВ із боку «ДНР» зараз має кілька причин, окрім очевидної — карантинної. Улітку казали, що так намагалися не випустити нашу молодь вступати в українські виші. Зараз — щоб не втекли ті, кого вони хочуть залучити до служби в армії. Хоча втекти можна й через Росію, але це вже інші строки й інші гроші — зокрема на хабарі», — міркував він. Чоловік упевнений, що перепис «гарматного м’яса» не означає поновлення бойових дій, а швидше має статистичну мету: побачити кількість людей, яких за першої необхідності можна зібрати «під рушницю». Він особисто вважає це певною маніпуляцією, щоб показати Києву (чи Москві) відносну самодостатність на тлі всіх цих перемовин у Мінську. Так би мовити, набити собі ціну. «І це має жалюгідний вигляд, якщо чесно. Нам нічим брязкати й погрожувати, якщо говорити про місцеві сили. Чи хочу я в цьому брати участь? Однозначно ні», — підсумував знайомий.

 

Читайте також: Денис Казанський: Російська сторона у ТКГ фактично вдалася до банального шантажу

 

Але варто навести й інші припущення, які висловлюють мешканці окупованих територій. Хтось упевнений, що з «резервістів» створюватимуть окремі загони для участі в миротворчих операціях Кремля. «З інженерів в окулярах чи безвусих студентів, за якими зараз полює міліція? Та собі дорожче!», — заперечують інші, але погоджуються, що масове видавання російських паспортів усе ж указує на можливість такого варіанту. Інші розповідають про кадровий голод, який не тамується після стандартної «мобілізації до армії ДНР», особливо після від’їзду частини російських військових на «цікавіші» операції — наприклад, до Вірменії. Це звучить доволі обґрунтовано. Також імовірно, що наразі триває підготовка до впровадження нової системи — принаймні на терміновому запровадженні військової повинності наполягають такі персонажі, як Олександр Ходаковський.

 

Якщо останнє буде втілено в життя, то моєму знайомому, найімовірніше, варто поспішити евакуюватися — хай навіть на шостий рік проживання під окупацією. Бо так чи інакше, вибір для кожного, хто там залишається, стає дедалі вужчим і серйознішим. І кожна поступка тягне за собою щоразу небезпечніші наслідки. Бо виходить так: спочатку ти просто отримав фейковий документ чи сходив на мітинг «республіки», а згодом уже сидиш в окопі й думаєш, чи готовий ставати «героєм ДНР».