Політика 2019-09-07 10:23 Голуб Андрій
  ▪  

Парламент: зміни полярності

Обов’язковий поділ на більшість та опозицію у Верховній Раді існував не завжди. Також майже ніколи підставою для союзів чи протистоянь не була ідеологія. Коаліція умовних «лівих» та «правих» зовсім не дивина в історії українського парламенту. Переважно депутати об’єднувалися на підставі ставлення до чинного на той час президента. Окрім того, опозиція майже ніколи не була об’єднаною. Ішлося радше про різні центри опору владі

Верховна Рада 1990

Більшість «За суверенну Радянську Україну» 239
Опозиція «Народна Рада» 125

 

Фото: Укрінформ

 

Тодішня більшість не була монолітною. «Група-239», як її назвали в пресі, стояла на консервативних позиціях стосовно укладу життя вУРСР. Однак у ній виділилися групи комуністів-реакціонерів, які, зокрема, підтримали заколот ГКЧП у Москві, та більш поміркованих депутатів, які обстоювали ширші повноваження республіканської влади. Це дало змогу, зрештою, домогтися проголошення незалежності зусиллями опозиціонерів та поміркованих комуністів. «Народна рада» стала першою й на тривалий час останньою ідеологічною опозицією до влади.

 

Читайте також: Не тільки популярні. Пріоритети для парламенту

 

Верховна Рада 1994

Більшість не існувало
Опозиція не існувало

 

Фото: Укрінформ

 

Парламент обрали за мажоритарною системою, тому більшість становили безпартійні — близько 220 депутатів. Для порівняння: умовно «ліві» партії налічували близько 120 осіб, умовно «праві» — близько 40. Оскільки закон тоді не вимагав створення більшості чи коаліції, то чіткого поділу на владу й опозицію так і не сталося.

 

Читайте також: Різний фокус

 

Верховна Рада 1998

Більшість (фракції на основі «Народного руху», НДП, СДПУ(о), «Трудової України», Партії зелених, «Громади», «Батьківщини», «Реформи-Конгрес»; депутатські групи «Відродження регіонів», «Незалежні», позафракційні) 255 Опозиція (КПУ, СелПУ/СПУ, ПСПУ, малі депутатські об’єднання) 195

 

Фото: Укрінформ

 

Відлік існування більшості в парламенті 3-го скликання можна почати від січня 2000-го, коли в Україні сталася парламентська криза. До більшості можна зарахувати тих, хто підтримав відсторонення комуністичної верхівки Верховної Ради та одночасно політику президента Леоніда Кучми. Її кількість доволі умовна, адже офіційних документів про існування більшості немає. Число 255 — це ті, хто підтримав призначення Івана Плюща на посаду голови ВР. Єдиної опозиції не існувало. Можна виділити окремо фракцію Компартії (123 нардепи) й решту, які згодом підтримали акцію «Україна без Кучми!». Іншими словами, підставою поділу на більшість і опозицію було виключно ставлення до президента Леоніда Кучми.

 

Читайте також: «Слуга» проти регламенту. Як депутати недоторканність скасовували

 

Верховна Рада 2002

Більшість (фракції на основі блоку «За Єдину Україну», СДПУ (о), групи мажоритарників, позафракційні) 231
Опозиція («Наша Україна», БЮТ, КПУ та СПУ) 169

Фото: Укрінформ

 

Попри тотальну перемогу опозиціонерів до Кучми за партійними списками, головну роль у тому скликанні відіграли мажоритарники. Також уперше набуло серйозного масштабу явище, відоме як «тушкування» депутатів (перехід із фракції, від якої обраний, до складу іншої політсили). Унаслідок у парламенті створилася пропрезидентська більшість (231 депутат). Ще близько півсотні мажоритарників формально не приєдналися до неї, однак підтримували ситуативно. Чотири опозиційні фракції — «Наша Україна», БЮТ, КПУ та СПУ — налічували 169 нардепів. Восени 2002-го вони почали спільну акцію «Повстань, Україно!» з вимогами дострокових президентських виборів. Акція не досягла успіху.

 

Верховна Рада 2006

1) Коаліція демократичних сил («Наша Україна», БЮТ, СПУ) 240 Опозиція (Партія регіонів, КПУ) 210

2) Антикризова коаліція (Партія регіонів, КПУ, СПУ) 239 Опозиція («Наша Україна», БЮТ) 211

 

Фото: Укрінформ

 

Хоча Верховна Рада 5-го скликання не проіснувала й двох років, вона може похвалитися значною історією коаліціад. Їх офіційно існувало дві та ледь не дійшло до формування третьої. Це було перше скликання, обране виключно за пропорційною системою та з обов’язковою вимогою формування коаліції. Після розпаду «помаранчевої» трійки соціаліст Олександр Мороз об’єднався з регіоналами й комуністами. На завершення до них ледь не приєдналися нашоукраїнці Віктора Ющенка, однак тодішній президент розпустив парламент. «Тушкування» знову набирає обертів, завдяки чому друга коаліція під кінець тієї каденції ледь не досягла кількості 300 депутатів.

 

Читайте також: Без гальм і правил. Як стартувала нова Рада

 

Верховна Рада 2007

1) Коаліція демократичних сил (БЮТ, НУНС)  227 Опозиція (Партія регіонів, Блок Литвина, КПУ)  223 

2) Коаліція «Національного розвитку, стабільності та порядку» (БЮТ, НУНС, Блок Литвина) 247 (фактично 218) Опозиція (Партія регіонів, КПУ) 203


3) Коаліція «Стабільність і реформи» (Партія регіонів, КПУ, Блок Литвина, «тушки» з інших фракцій)  239
Опозиція (БЮТ, НУНС) 211

 

Фото: УНІАН

 

Перша хитка коаліція в тому складі парламенту проіснувала лише рік, третя утворилася після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010-го. Найцікавіша ж друга коаліція — колишніх «помаранчевих» і В. Литвина. Це був перший випадок, коли коаліційну угоду не підписали персонально всі її члени. Натомість це зробили троє голів фракцій. Ураховуючи розкол у лавах НУНС, який існував на той час, коаліція, можливо, ніколи й не була більшістю. За найпоширенішими даними у ЗМІ, її склад налічував 218 депутатів. Точних даних так ніхто й не довідався.

 

Верховна Рада 2012

1) Більшість (Партія регіонів, КПУ, позафракційні) 247 

Опозиція («Батьківщина», УДАР, «Свобода», позафракційні) 203

2) Коаліція «Європейський вибір» («Батьківщина», УДАР, «Свобода», «Економічний розвиток», «Суверенна європейська Україна», позафракційні) 255
Опозиція (залишки Партії регіонів, КПУ) — н/д

 

Фото: УНІАН

 

Після повернення до Конституції-1996 потреба у формуванні коаліції відпала. Це дало змогу Януковичу «підім’яти» під себе парламент та згодом узурпувати владу. Опозиція чітко заявила про об’єднання лише після початку Євромайдану. Водночас це було чи не перше в історії України об’єднання всієї парламентської опозиції без винятків. Після втечі Януковича та відновлення дії Конституції-2004 короткий час існувала коаліція з трьох проєвропейських політсил та новосформованих депутатських груп. Підрахувати кількість активної на той час опозиції складно через утечу багатьох депутатів та фактичне зникнення Партії регіонів.

 

Читайте також: За партійними лаштунками

 

Верховна Рада 2014

1) До 2016-го: Коаліція «Європейська Україна» (БПП, «Народний фронт», «Самопоміч», «Батьківщина», РПЛ) 302
Опозиція (Опозиційний блок, мажоритарники) 121

2) Після 2016-го: Коаліція «Європейська Україна» (БПП, «Народний фронт») 227 або 215

Опозиція («Самопоміч», «Батьківщина», РПЛ, Опозиційний блок, мажоритарники)  196 або 208

 

Фото: УНІАН

 

Спершу коаліцію утворили всі політичні сили, які асоціювали з опозицією владі втікача Віктора Януковича. Однак після виходу трьох фракцій і аж до завершення каденції Ради відбувалися суперечки, чи існує в парламенті коаліція взагалі. Зрештою, саме це й дало підстави для розпуску Ради Володимиром Зеленським. При цьому жодної структурованої опозиції не існувало. Кожна фракція діяла окремо, хіба що можна було чітко виділити проросійську та проєвропейську опозиції.

 

Верховна Рада 2019

Монобільшість партії «Слуга народу»  252
Опозиція («Євросолідарність», «Батьківщина», «Голос», ОП «За життя», мажоритарники)  171

 

Фото: Станіслав Козлюк

 

Із більшістю в новому парламенті все зрозуміло, а ось чи зможуть знайти своє місце опозиційні політсили, наразі невідомо. Стосовно ОП «За життя» Медведчука — Бойка — Рабиновича, то питань немає. Вони зайняли нішу проросійської політсили. Іншим трьом партіям іще доведеться шукати свою.