Політика 2019-09-12 14:02 Казанський Денис
  ▪  

Обмінний курс

Хто достроково вийшов із українських в’язниць і опинився в Москві

Довгоочікуваний обмін полоненими між Україною та Росією, можливість якого обговорювалася кілька років і який мало не був зірваний в останній момент, нареш­ті став доконаним фактом. Минулої суботи 35 громадян України, які утримувалися в тюрмах Російської Федерації, нарешті повернулися на рідну землю. Всі вони провели в ув’язненні різний час. Українські моряки, захоплені в полон у Керченській протоці, менш як рік. Олег Сенцов та Олександр Кольченко — понад п’ять років.


Але якщо прізвища наших бранців були добре відомі, про них постійно говорили, поки вони перебували в полоні, й тому список тих, кого передадуть Україні, був загалом передбачуваним, то список російських полонених становив головну інтригу. У самій Росії ніким зі своїх громадян, окрім журналіста Кирила Вишинського, не цікавилися й імен не озвучували. Тому було вкрай цікаво глянути, кого ж Москва у підсумку вирішить забрати.


Не обійшлося без сюрпризів. Головна несподіванка — серед тих, кого за обміном передали Росії, власне її громадяни були в меншості. До списку внесли тільки 13 росіян. Троє з них включно з Вишинським мають фактично і українське, і російське громадянство, отже, чистими росіянами можна вважати тільки 10 людей. Це переважно найманці та «гібридні» воїни, які приїхали в Україну, щоб воювати на боці бойовиків «ДНР». Серед них, наприклад, кадровий військовий Віктор Аґєєв, який єдиний із усіх полонених визнав, що є чинним військовослужбовцем РФ і назвав номер своєї військової частини.

 

Читайте також: Звільнити, щоб забути


Однак якщо з громадянами Росії все зрозуміло, то з іншими виникає цілком закономірне запитання: навіщо Росія їх вимінювала? Виходить абсурд: одних українських громадян Москва міняє на інших. За яким принципом це відбувається? Чому з тисяч злочинців, які сьогодні утримуються в українських в’язницях, росіяни обрали саме цих 20 українців?


РФ заперечує, що воює проти України. Як відомо, за версією російської влади, у нас точиться громадянська війна. Утім, деяких її учасників у Кремлі, як ми бачимо, прирівняли до російських громадян і побажали забрати. Насамперед ідеться про Володимира Цемаха зі Сніжного, який хоч і є громадянином України, проте був найважливішою персоною з-поміж усіх 35 осіб. Вважається, що саме заради цієї людини, яка, ймовірно, є цінним свідком у справі про збитий Boeing МН17, росіяни й погодилися на обмін. Адже протягом попередніх п’яти років Москва, як відомо, жодного бажання звільняти своїх громадян не виявляла. І навіть розпіарений Кирило Вишинський був не потрібен своїй владі — інакше його обміняли б на Олега Сенцова набагато раніше, а не чекали б, доки він цілий рік промаринується за ґратами в «кривавої хунти».


Що вже казати про інших українських громадян зі списку РФ, імена яких нікому не відомі. Навряд чи хоч один російський обиватель, якщо він навіть стежить за подіями на Донбасі, може виразно пояснити, хто ці люди й навіщо Росія їх вимінювала. А пояснення тут може бути тільки одне: Росія забрала тих, кого справді вважає своїми незалежно від паспортів. Забрала свою агентуру. Тих самих агентів Путіна, існування яких у нас так люто заперечували та висміювали деякі політики та експерти.


Хто ж усі ці люди? Насамперед варто згадати п’ятьох учасників одеських подій 2 травня 2014 року: Євґєнія Мєфьодова, Олену Бобову, Валерія Пікалова, Дениса Хит­рова та Петра Мельничука. Українцями серед них є троє. Мєфьодов — громадянин РФ, Мельничук — молдаванин із Придністров’я. І якщо з Мєфьодовим усе зрозуміло, то щодо інших виникає резонне запитання: на яких підставах їх забирали? Тим більше цікаво, що Сергій Долженков, ще один учасник тих подій, виявився Росії чомусь не потрібен і до обмінного списку не потрапив. Що за дивна вибірковість?

 

Читайте також: Дожити до звільнення. Що робити бранцям і їхнім рідним


Та все стає зрозуміло, якщо трохи заглибитися в справи учасників одеських подій. Олену Бобову, Валерія Пікалова, Дениса Хитрова та Петра Мельничука контррозвідка СБУ затримала тільки у 2017 році. Всі вони були звинувачені в тому, що є російськими шпигунами, їхню діяльність координує російське ГРУ. Проросійські ЗМІ тоді всіляко намагалися представити цю історію так, ніби СБУ затримала випадкових людей, яким шиють фейкову справу. Однак сам факт включення цієї четвірки до списку на обмін свідчить про те, що Росія визнає: це її люди. Отже, одеські події 2 травня тепер постають перед нами зовсім в іншому світлі. Якщо раніше російська пропаганда змальовувала все так, ніби проросійськи налаштовані активісти в Одесі виходили на вулиці стихійно, з власної ініціативи, то тепер Москва фактично визнала, що в подіях брала участь її агентура. А це може означати, що бійня 2 травня була зрежисована заздалегідь, а її режисери перебували, як то кажуть, «за поребриком».


Цікавий ще один факт. Росіянина Мєфьодова випустили із СІЗО наприкінці серпня разом із Сергієм Дол­женковим. Було зрозуміло, що випускають їх для обміну, тому тоді ніхто особливо не обурювався. Але в підсумку Мєфьодова обміняли, а Долженкова ні. Із СІЗО він вийшов, але загубився десь дорогою. Можна припустити, що на відміну від інших учасників подій 2 травня він просто не є російською агентурою. Отже, росіянам не потрібен. Але тоді чому його випустили із СІЗО, якщо не збиралися обмінювати? Це питання треба ставити вже нашим правоохоронцям.
Ще один відомий фігурант із російського списку — Станіслав Єжов, який працював перекладачем у прем’єра Володимира Гройсмана й виявився інформатором російських спецслужб. Його заарештували у 2017 році. На суді він визнав провину й уклав угоду зі слідством. 


Досить часто згадувалася в ЗМІ і Юлія Прасолова, яка була завербована російськими спецслужбами і вчинила теракт у Маріуполі, унаслідок якого загинув полковник СБУ Олександр Хараберюш. І ось на цьому перелік відомих прізвищ у списку закінчується. Сказати щось конкретне про інших українських громадян, які були включені до нього, досить складно.


Зокрема, не вдалося знайти жодної інформації про Андрія Костенка, Миколу Єрьоміна, Аслана Басханова, Олександра Тарасенка, Олега Хоменка. Однак сам факт, що Росія зажадала видачі саме цих людей, свідчить про те, що вони справді якимось чином причетні до російських спецслужб і є їхньою агентурою.


У самій РФ не вважали за потрібне пояснити суспільству, кого все ж таки Кремль вирішив звільнити з українських в’язниць. Зустріч звільнених 35 осіб у Москві відбувалася нашвидку і не публічно, без зайвих церемоній, на відміну від України. Ніхто з російських політиків не приїхав в аеропорт, щоб зустріти бранців. Не були допущені до цієї зустрічі й рідні тих, кого обміняли. Літак із Києва зустрічали тільки пропагандисти, які забезпечили потрібну картинку й показали лише ті обличчя, які дозволили показувати в ефірі. Росія зустріла своїх шпигунів сором’язливо і непривітно. Як завжди зустрічають тих, за кого соромно. Втім, інших почуттів сексоти, терористи та бойовики зазвичай і не викликають. 

схожі публiкацii