Світ 2019-10-12 10:17 Ганнес Штайн
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Праві нищать консерватизм

Консерватизм слід захищати від його правих ворогів. Ліві та ліберали мають усі підстави бажати консерваторам успіху в цій боротьбі. Адже без їхнього способу мислення та пізнання наша демократія в серйозній небезпеці

Найкраще та найвлучніше визначення консервативного дав британський філософ Майкл Оукшотт. Він писав, що є два види знання. До першого належить те, що можна наґуґлити, знайти в енциклопедії, підручнику чи інструкції з використання. Яка столиця Кенії? Як функціонує реактивний двигун? Як зібрати шафу з Ikea? До другого — те, що ґрунтується на досвіді. Цього не знайдеш у жодній інструкції, таке знання зазвичай передається від майстра учневі. Як зробити гітару? Як провести операцію на сліпій кишці? Як приготувати ідеальний омлет із травами?


Консерватор, за Майклом Оукшоттом, той, хто другий тип знання вважає однаково важливим із першим, а можливо, і важливішим. Консерватори не довіряють великим раціоналістичним проектам. Вони не вірять, що краще суспільство можна спроектувати за кульманом. Вони роблять ставку на суспільні інституції й переконані, що людина за своєю природою не надто добра.


Консерватори вважають, з одного боку, що не було жодної революції, яка не збільшила б удесятеро ті хиби, які мала усунути, а з другого — що не існує недоліків, які було б неможливо усунути повільними реформами. І захищають традиції, навіть якщо вони не надто розумні. «Якщо я серед чистого поля наштовхнуся на сітку, — писав Ґілберт Кіт Честертон, — то не просто зірву її, а подумаю, можливо, є причина, чому вона тут». Імовірно, сітка мала стримувати диких звірів, які без неї тероризували б населення.

 

Читайте також: Надійний фундамент


Консерватори за такі інституції, як монархія (якщо вони живуть у країні, де править коронована особа), армія, церква (синагога чи мечеть). Захищають інститут сім’ї. Не довіряють централізованій владі, а демагогів зустрічають із відкритою ворожістю. Вони за стриманість і проти безладу.

 

Консерватори ненавидять сучасників-скигліїв


І задля того, щоб лишитися при владі, консерватори завжди готові до компромісів. Так, вони хочуть влади. Не задля самої влади, а щоб принаймні обмежувати чи навіть гальмувати неминучі зміни. Консерватори зневажають сучасників, чиї амбіції вичерпуються тим, щоб стояти осторонь і скиглити про модерні часи.


У минулому десятилітті консерватизм аж ніяк не тріумфував у західних суспільствах. Він зазнавав тяжких поразок. І шматували його не ліваки чи центристи, а праві. У країнах із мажоритарним виборчим правом цей ворог заступив традиційні консервативні партії: торі у Великій Британії, республіканці в Сполучених Штатах тепер лише карикатури себе колишніх. У країнах із пропорційним виборчим правом утворилися правоекстремістські політсили, які відбирають виборців у консерваторів: «Північна ліга» в Італії, «Голос» в Іспанії, «Національний фронт» у Франції, АдН у Німеччині.

 

Читайте також: Іслам і консерватизм: несумісна сумісність

 

Нові праві не консерватори, а реакціонери


Ці нові праві сили хто завгодно, але не консерватори. Йдеться просто про реакційних націоналістів. Ні, не всі члени АдН (прихильники Трампа чи Brexit) є расистами. Але всі расисти підтримують нові праворадикальні партії. Бо реакційним націоналістам йдеться не про універсальну природу людини, яка потребує устоїв та інституцій, а про те, що певні групи людей (білі, християни тощо) нібито кращі за інших (чорних, турків, мексиканців, мусульман).

 

Реакційних націоналістів об’єднує ненависть до еліт, брюссельських чи вашингтонських; нові праві поширюють маячню про те, що еліти нібито вступили в змову задля утисків «простих людей». Хаос вони не ненавидять, вони його прагнуть. Хочуть не обережних реформ, а перевороту. Марять радикальними рішеннями: жорстким Brexit, розпадом ЄС. До інституцій реакційним націоналістам байдуже. Так, прихильники Трампа checks and balances американської Конституції сприймають передовсім як перешкоди.

 

А як справи із сім’єю? На чолі цих людей в Америці стоїть багаторазовий перелюбник, який зв’язався з порноакторкою і якого звинувачують у зґвалтуванні. Усюди, де при владі реакційні націоналісти, виявляється, що в них немає програми, є лише ресентимент. Республіканцям Трампа за два з половиною роки правління вдалося реалізувати лише непопулярну податкову реформу, яка створила величезну дірку в державному бюджеті.

 

Читайте також: Генеза українського консерватизму

 

Торі у Великій Британії не правлять, а стернують. Єдиним успіхом реакційних націоналістів було те, що вони надовго затруїли політичну риторику. Раптом знову можна спекулювати на темі біологічної меншовартості інших груп людей, раптом можна закликати до вбивства політичних опонентів, раптом можна релятивізувати Аушвіц, а НДР вважати благом, бо вона була така чудово-німецька.

 

Результати виборів у Бранденбурзі й Саксонії засвідчили, що протистояння між реакційними націоналістами та консерваторами аж ніяк не вирішене. Ліві та ліберали мають усі підстави бажати своїм друзям-консерваторам успіху в цій боротьбі. Адже вони потребують консерваторів як спаринг-партнерів, які в інтелектуальному протистоянні допоможуть їм відточити їхні світоглядні позиції, і як корективу, яка в разі потреби впаде їм до рук.

 

Консерватори важливі, бо нагадують усім нам, що Іммануїл Кант мав рацію. Філософ писав: «З такого кривого дерева, з якого витесана людина, неможливо зробити нічого цілком прямого».

 

Змилуйся над нами, Господи, якщо реакціонерам вдасться цілком поглинути консерваторів. Якщо правиця більше не матиме захисників традиційних цінностей і її представлятимуть лише радикали, демократії, ймовірно, настане кінець.