Економіка 2019-10-11 14:11 Малко Роман
  ▪  

Місія "слуг": взяти Київ

Як центральна влада може скомпрометувати місцеве самоврядування

Війна за столицю набирає обертів. Парламент у першому читанні ухвалив проект нового закону «Про місто Київ — столицю України» (№ 2143-3), який неочікувано з’явився на зміну попередньому творінню «слуг» (№ 2143) і майже одностайно був підтриманий фракцією. У ньому вже немає згадки про вибори в грудні, зате є чимало інших цікавинок. 

 

Закон читається легко й захопливо, як казка. У ньому багато гарних слів, починаючи з магістрату та ратуші й закінчуючи новомодними: співпричетність, сталий розвиток, відкритість громадських просторів, інвестиційно приваб­ливий клімат, соціальна згуртованість, плюралістична спільнота, гендерна рівність тощо… За цим набором пишних фраз криється прихований зміст — закон писали під конкретну мету. Точніше, під конкретну люд ину — Олександра Ткаченка, колишнього гендиректора «1+1», який, власне, і є співавтором цього документа.

 

Читайте також: Кореляція на межі абсурду

 

Жодна інша парламентська фракція чи група, окрім СН та кількох мажоритарників, законопроект соратників президента не підтримала. Головне науково-експертне управління Ради, проаналізувавши його, виписало зауважень на 20 сторінок і зробило висновок, що законопроект не можна ухвалювати, «доцільно повернути на доопрацювання з обов’язковим переглядом концептуальних засад». Але найбільше обурення ініціатива «слуг» викликала в громадськості Києва. Напередодні голосування, під час обговорення в Київраді всіх чотирьох столичних законопроектів політики, лідери громадської думки, активісти, які борються проти незаконних забудов і здебільшого критично налаштовані до діяльності місцевої влади, видали категоричну резолюцію — проект закону № 2143-3 відхилити. У ньому взагалі не взято до уваги думку мешканців столиці, кажуть експерти. Коли центральна влада накидає місту своє право без консультацій, це знищує самоврядування.

 

Більш ніж очевидно, що чинний нині закон про столицю потребує змін. Але спосіб, у який СН вирішили полагодити це питання, не витримує жодної критики. Самоврядування твориться знизу. Влада лишень має встановити межі й допомагати. Натомість, прикриваючись Європейською хартією місцевого самоврядування та резолюціями Генасамблеї ООН, вона без жодних громадських та експертних обговорень, без залучення іменитих українських чи міжнародних фахівців пише закон і скидає з барського плеча киянам якісь свої правила. Це не самоврядування.

 

Понад те, влада намагається зарегламентувати кожен пчих міської громади, що дуже звужує місцеве самоврядування. У законі прописано все: як формуються органи міста, як узяти на роботу чиновника, як ухвалювати рішення, як формувати регламент, кому можна давати відзнаку почесного громадянина тощо. Є загальні межі в питанні місцевого самоврядування, але кожен орган сам визначає для себе, як керувати містом, що та як у ньому змінювати, кого набирати на роботу, бо в тому й суть самоврядування. Врешті, світовий тренд — це розширення, а не звуження прав громади.

 

Читайте також: Столиця в комі. Кому належить влада у Києві

 

Ключова й давня проблема Києва — дуалізм влади. Коли є міський голова, як керівник виконавчої влади в місті, і паралельно голова Київської міської державної адміністрації, як призначений державою керівник виконавчої влади. Щоб подолати цю алогічність та усунути конфлікт двох гравців на одному полі, рішенням Конституційного Суду було визначено, що керівником КМДА автоматично призначається міський голова, обраний на загальних виборах. Тепер же, замість того щоб ліквідувати один орган, залишивши міську раду, яка, як і в інших містах, формуватиме свою виконавчу структуру, «слуги» пропонують повернутися до старої схеми, ще більше її ускладнивши. Обраний міський голова стоятиме на чолі магістрату й здійснюватиме виконавчі та представницькі повноваження. А голова КМДА, призначений президентом, керуватиме адміністрацією, теж здійснюватиме виконавчі повноваження і в разі порушення міською владою Конституції та законів використовуватиме своє право вето щодо її рішень, зупинятиме акти магістрату й місцевого самоврядування, застосовуватиме силу та звертатиметься до суду. Такого дива, щоб у місті до обраного громадою мера був приставлений ще й державний чиновник, який керує паралельно, немає в жодній європейській столиці чи навіть звичайному місті. Так, проблема закладена в Конституції. Законом про столицю її не полагодиш. Але, зібравши 300 голосів, СН могли б раз і назавжди позбутися цієї колізії. Натомість запропонована схема тільки поглибить інституційний конфлікт у столиці.

 

Далі більше. Наслідком ухвалення закону стане не лише дисбаланс влади в Києві, а й дисбаланс з іншими містами країни. Адже йдеться фактично про особливий порядок самоврядування. Починаючи з відмінного від інших міст способу формування влади, де обрані мери створюють виконкоми й немає паралельних структур, закінчуючи наданням столиці права ініціювати, укладати та підписувати міжнародні договори. Це вже відвертий сепаратизм і реалізація «особливого статусу» в Києві. Міжнародні переговори веде виключно президент. Він підписує угоди, які ратифікує парламент. Дозволити Києву займатися міжнародними відносинами й щось там укладати означає дозволити те саме робити Луганську, Львову, Боярці…

 

«Слуги» ініціюють також створення окремих виборчих систем. Якщо по всій країні останні місцеві перегони відбувалися за системою відкритих партійних списків, то в Києві СН хочуть ввести окрему схему. На рівні районів повна мажоритарка, на рівні міста — відкриті регіональні списки (у десяти районах десять списків), і цей порядок не узгоджується з порядком по всій країні. А ще депутати Київради стануть службовцями на зарплаті, тоді як у всіх інших містах України обранці працюють на громадських засадах. І це теж прецедент. З одного боку, логіка зрозуміла. Щоб зменшити корупційні ризики серед людей, які розпоряджаються бюджетом у десятки мільярдів, краще їх підгодувати. У більшості європейських міст депутати отримують фінансове відшкодування за свою діяльність, і це нормально. Та з другого — створення особливих умов для Києва породить небезпечний прецедент. Якщо вже вводити таку систему, то вона має стати загальною для всіх міст.

 

Читайте також: Право на місто

 

Утім, ключова проблема закону — він суперечить багатьом іншим чинним законодавчим актам. У Закони «Про місцеві вибори», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про національну поліцію» у Водний, Цивільний і Земельний кодекси доведеться вносити зміни, які їх розбалансують. Загалом складається враження, що ті, хто писав закон про столицю, узагалі не орієнтуються у вітчизняному праві. Скажімо, одним із елементів самоврядування є прописана в законодавстві можливість громадян створювати органи самоорганізації населення (ОСН). Будинкові, квартальні, вуличні, які можуть мати певні повноваження. В умовах електронної демократії це популярна та дієва річ. У Києві останнім часом з’явилося чимало ОСН. Вони почали щось робити, запускати проекти з озеленення, благоустрою, вкладали в те кошти. Але закон про столицю ці моменти ігнорує, і після його ухвалення всі такі проекти в столиці доведеться згорнути. У всіх містах країни ОСН розвиватимуться, а в Києві ні. Та це ще півбіди. Є й зовсім абсурдні норми. Наприклад, за Цивільним кодексом, відповідальність за зрубане на подвір’ї будинку дерево несе хуліган, який це зробив. Згідно ж із фантазією авторів законопроекту в столиці за таку шкоду відповідатиме не хуліган, а балансоутримувач (фактично мешканці будинку). Таких ляпів у проекті чимало, що лише підтверджує: закон сирий і в кращому разі писаний на коліні.

 

Сьогодні заднім числом «слуги» влаштовують по районах Києва громадські обговорення, щоб хоч якось виправити ситуацію. Найкращим варіантом було б відмовитися від ухвалення закону й залучити громаду та експертів написати повністю новий. Допрацювати до другого читання й довести до розуму те, що є, неможливо. Можна прибрати технічні ляпи, але не доктринальні проблеми. У законі немає справді важливих речей, тільки купа непотребу. Наприклад, майже не прописане стратегування міста, що життєво необхідно. Київ у сьогоднішніх совєцьких межах не може розвиватися. Інвестору немає куди приходити й будувати: цехи, склади, хаби. Місто немає свого смітника й навіть водозабору. У якийсь момент місцеві громади скажуть «Стоп!», і столиця або потоне в смітті, або муситиме платити за воду шалені гроші. Законом держава мала б дозволити місту вийти за наявні межі. Настав час нарешті подбати про творення київської агломерації, а не ділити посади й писати шизофренічні фантазії про магістрати.

 

Якщо закон усе ж таки ухвалять, це стане величезним викликом для громади столиці. Її знову «зроблять».