Суспільство 2020-01-24 12:46 Вікторія Малишева

Луганськ. Паспортна лихоманка

Той, хто здатен аналізувати, стримує процес власної паспортизації та іронізує: чи може людина в межах закону жити з трьома дійсними документами?

На роботі вкотре збирали дані, чи є в співробітників місцеві та російські паспорти та чи плануємо ми найближчим часом їх оформляти. Мої колеги без ентузіазму реагували на опитування — давно зрозуміли, що їхні відповіді часто лишаються цифрою статичних звітів. Тобто ніхто не біг попереду паровоза з бажанням якось відзначитися. Звично перепитували одне в одного: навіщо питають і чи примушуватимуть щось оформляти після цього анкетування. Виявилося, що наразі формують якийсь загальний звіт. Що далі, невідомо, але в кожній бюджетній установі призначили відповідального за спрощену процедуру оформлення паспортів. Звертаєшся до нього, а він уже регулює весь процес як першокласний диригент: куди йти, до кого звернутися далі. Мої колеги виявилися доволі інертними. Хтось відверто казав, що подивиться, що буде далі й хто з впливових осіб нашого підприємства як поводитиметься; хтось — що йому ті паспорти ні до чого, бо Україна платить пенсію, а що дасть Росія — велике питання; хтось реагував по-філософськи: якщо примусять, робитиму, а доти житиму як є. Можливо, це просто така ситуація в нашому відділі, а десь усе зовсім інакше.

 

Аналізуючи стан справ, можу сказати, що в більшості людей тут зв’язки сильніші з Україною, ніж із Росією, і втрачати їх ніхто не збирається. Знайомий планує захищати в Україні дисертацію. Багато хто отримує українську пенсію. Хтось їздить оздоровлюватися та лікуватися. Для когось це питання політичних уподобань. Тобто виходить, що географічно Україна для багатьох ближча навіть після всіх паспортних обіцянок Росії. Ще цікава річ: дехто відверто казав, що оформлятиме собі паспорт останнім, коли більше не зможе відкладати. Подруга, якій я зізналася, що роблю собі місцевий документ, страшенно здивувалася: «І ти це сама вирішила? Сама погодилася? Ще й платиш за це?! Я живу тут, бо тут мій дім, але нічого не збираюся собі оформляти. Сподіваюся, мене не виженуть звідси». Але водночас є й ті, хто спокійно отримав обидва паспорти й живе з трьома документами: українським, російським і місцевим. Дехто з них не може нічого пояснити: чому б не зробити, якщо випала така нагода. Інші збираються оформити в Росії пенсію, а дехто планує переїхати туди, бо там більше зв’язків. Поруч зі мною молода жінка розповідає, що саме отримує російський паспорт. Каже, процедура для неї була доволі спрощена, майже без очікування, а ось місцевий документ (необхідний крок перед отриманням російського) оформляла доволі важко, з величезними чергами під паспортним столом.

 

Читайте також: Гра в науку

 

Її чоловік — шахтар. Хто не знає, зараз це найпринизливіша професія в «республіці». Затримки заробітної плати, доволі хитке становище, невисокий рівень доходів. Якщо зізнатися комусь у тому, що ти шахтар, це викличе радше співчуття і ставлення як до невдахи. Багато хто з гірників останнім часом «перекваліфікувався» у «військових» — ризик майже однаковий, а платять стабільно. Чоловік моєї знайомої поїхав по своїй професії до Якутії й заробляє на життя для своєї родини там. Але скільки можна жити на дві країни? Вирішили об’єднатися, але краще почати життя з громадянством тієї країни, де планують осісти. Тому жінка зараз оформляє паспорт, а тим часом квитки вже замовлені, речі пакуються. Чи страшно їй усе змінювати в житті? Ні, бо останні п’ять років вона в «республіці» без роботи. Каже, що в Якутії роботу знайде, бо на високі посади не претендує, готова до того, що буде важко, але й це разом можна пережити. Трохи моторошно від самої подорожі: сім днів поїздом із пересадками, та ще й із малими дітьми. З речей необхідний мінімум, бо сама вона не впорається з усім. Але й до цього вже морально готова. Друзів, родичів, матір побачить лише через два роки, раніше вони навряд чи зможуть дозволити собі відпустку. Ситуація типова: я знаю кілька родин, які через безвихідь стали шукати кращої долі в Росії. Знаю тих, хто починав по селах, хто вирощував свиней, хто мив тарілки по їдальнях… І не поверталися часто не тому, що було все добре, а тому, що вдома було ще важче…

 

Знайома пенсіонерка розмірковує при мені: «Я обов’язково отримаю російський паспорт. У мене в Росії син. Сказав, що пропише мене. А як пропише, одразу оформлю собі там пенсію. Ви знаєте, які в них пенсії?!». Останнє взагалі чи не найпоширеніший міф про золоте життя в Росії, ніби це якась казкова країна Ельдорадо, де є все. Пенсіонери зазвичай не враховують, які там ціни, орієнтуються лише на космічні пенсії десь у Москві. Вони й цікавляться життям у Росії здебільшого через розмір пенсій, щоб переконатися, що там краще, ніж удома.

 

Читайте також: Буденна небезпека в Зайцевому

 

Яка процедура отримання паспорта (точніше, паспортів). Спочатку треба оформити місцевий документ. Коштує це офіційно 400 руб. через місцевий банк, ще сотня за фото. Тепер, коли запровадили електронну чергу, все стало значно простіше. Доти вся процедура нагадувала цілковитий жах: черги місяцями, хабарі, сварки, прокльони. Моя приятелька, щоб отримати місцевий паспорт, кілька днів «працювала» волонтером: вела списки з ранку до вечора під паспортним столом, що дало їй змогу пройти без черги. Сума хабарів була від 3000 до 5000 руб. за швидкість — «свої» справді проводили поза чергою в неприйомний день і вирішували все максимально швидко, новий паспорт можна було отримати за два тижні.

 

З російським паспортом усе трохи складніше: треба перекласти російською та нотаріально затвердити всі папери, видані українською. Переклад документа — 300 руб. за сторінку, затвердження — ще 300. Далі офіційні податки, фото, плата за сам паспорт, квиток до Росії… Близько 4000 руб. А чи буде це гарантією кращого життя? Я не знаю. Знаю, що пенсіонери й люди з невисокими розумовими здібностями часто наївно сподіваються на те, що, заплативши ці гроші, вони отримують щось значно більше, краще, як у російських фільмах, де пенсіонер п’є чай на кухні й має респектабельний вигляд. Той, хто здатен аналізувати, стримує процес власної паспортизації та іронізує: чи може людина в межах закону жити з трьома дійсними документами? І далі відповідає на це питання з іронією: якщо ми живемо з двома комплектами номерів на авто, то три паспорти взагалі не проблема.