Політика 2020-03-14 10:57 Лазарева Алла

В очікуванні Мінська-3

У той самий день, коли в Європарламенті мали відбутися дебати під назвою «П’ять років імплементації мінських домовленостей та дорожня карта від війни до миру», в районі Пісків та Авдіївки тривали бої.

 З самого ранку 10 березня українська територія обстрілювалася мінометами та гаубицями. Жозеп Боррель, високий представник ЄС із зовнішньої політики та політики безпеки, підготував доповідь до виступу, яку, щоправда, виголосити не зміг: через обме­жувальні заходи, пов’язані з коронавірусом, Європарламент скоротив свій пленарний тиждень. Розгляд українського питання перенесено на невизначене майбутнє. А тим часом на Сході України двоє бійців загинуло, кількох розвідників поранено, окупанти підбили вантажівку ГАЗ-66 ЗСУ…


Європейські партнери воліють говорити про «імплементацію угод», коли тривають бої, гинуть люди, а самі угоди вже п’ять років як пробуксовують бодай уже тому, що першим пунктом усіх трьох документів мінських домовленостей (протоколу від 5 вересня 2014, меморандуму від 19 вересня 2014 та комплексу заходів від 12 лютого 2015) є негайне та остаточне припинення вогню. З вимоги «повного та всеох­опного» припинення обстрілів починається й перелік «невідкладних заходів зі стабілізації», що був узгоджений під час останньої зустрічі за «нормандським форматом» у Парижі. Тоді ж було вирішено, що наступний саміт керівників України, Росії, Німеччини та Франції має відбутися десь за чотири місяці, орієнтовно — у квітні 2020-го. Проте впевненості в тому, що переговори дотримуватимуться проголошеного календаря, нема.

 

Читайте також: Як президенту зустрітися з реальністю


Що наводить на думку про зрив переговорів? Причин декілька. Насамперед, суто з формального погляду, майже кожен із пунктів «комплексу заходів», затверджених у Парижі, не виконується. Бої не вщухають, план із розмінування, зазначений в переліку, поки що не має шансів на втілення. Спеціальний представник ОБСЄ Гайді Ґрау наприкінці лютого заявила, що «головною причиною жертв серед цивільних, а цьогоріч це вісім осіб із чотирнадцяти, залишаються міни».


Тристороння контактна група на останньому засіданні в лютому не змогла ані запланувати календар до відкриття нових пунктів пропуску через лінію дотику, ані визначити три додаткові ділянки розведення. Досвід регулярних обстрілів у Золотому довів, що операції, які учасники переговорів у Мінську назвали «розведенням», себе не виправдали: вони фактично виявилися відступом та здачею українських позицій уздовж лінії зіткнення. «Питання додаткових ділянок розведення сил на Донбасі потребує доопрацювання», — повідомила журналістам Гайді Ґрау по завершенні засідання Тристоронньої контактної групи в Мінську 26 лютого. Щодо нових пунктів пропуску, запланованих до відкриття під час паризького саміту, також жодної конкретики.

Переговірники з команди Зеленського активно працюють над новим обміном, і знову частковим. Очевидно, ставка робиться на результат, який бачився б непоганим приводом для нової зустрічі в «нормандському форматі». От тільки що забажає отримати в обмін на свободу українських громадян Москва?


Не відбувся й обмін «всіх встановлених на всіх встановлених», що фігурує в підсумковому документі переговорів за «нормандським форматом». Щоправда, напередодні Нового року Україна звільнила 76 своїх громадян, серед яких 12 військових, та передала представникам окупаційних адміністрацій 124 особи, з-поміж яких беркутівці, яких мали судити за розстріли на Майдані. «Ціну важко вважати виваженою», — прокоментував цей обмін у Twitter український дипломат Костянтин Єлисеєв. Згода на часткові обміни лише заохочує Кремль поповнювати свій «обмінний фонд» за рахунок нових бранців та дає підстави росіянам, за нагоди, агітувати за «поступове послаблення санкцій», як це сталося під час безпекової конференції в Мюнхені.


Сподіваючись організувати наступний саміт за «нормандським форматом» у квітні, переговірники з команди Зеленського активно працюють над новим обміном, і знову частковим. Очевидно, ставка робиться на результат, який бачився б непоганим приводом для нової зустрічі. От тільки що забажає отримати в обмін на свободу українських громадян Москва? Не виключено, що на закритих переговорах віч-на-віч, які відбулися нещодавно між Єрмаком та Козаком, ішлося про відновлення водопостачання до Криму. Недарма ж спочатку Арахамія, а потім і новий прем’єр-міністр Денис Шмигаль починали про це розмову, ніби тестуючи в такий спосіб громадську думку.

 

Читайте також: Ескалація на Донбасі. Реакція світової спільноти на атаку найманців РФ


Інших позицій нормандських домовленостей теж не виконано. Міжнародні організації, включно з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, так і не отримали «повного й безумовного доступу до всіх утримуваних осіб». Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ, як і раніше, не має доступу до всіх окупованих територій. Проте найбільше гальмує переговорний процес тема «особливого статусу в окремих районах Донецької та Луганської областей», за яку мертвою хваткою вчепилася Москва.


Друга причина можливого відтермінування саміту за «нормандським форматом» — відсутність (станом на сьогодні) чітких та помітних поступок із боку Києва, що їх Кремль міг би вигідно продати на своєму внутрішньому політичному ринку. На відміну від Зеленського, Путіну невигідно «зустрічатися щоб зустрічатися». «Ми хотіли б синхронізувати перемир’я з політичними реформами в Україні», — заявив російський лідер у Парижі. Це означає, що Москва не полишає надії нав’язати Києву федеральний устрій та отримати нові можливості для дестабілізації України.


Українській стороні, навпаки, вигідно переконати своїх міжнародних партнерів у необхідності переглянути угоди, що безнадійно пробуксовують п’ять років поспіль. Шанс вийти на нові домовленості існує. Думку про «гнучкість та пластичність Мінська» висловила під час прес-конференції в Парижі й Анґела Меркель. Французькі переговірники з команди П’єра Мореля, в принципі, не проти говорити про можливі зміни, але відповідно до «дорожньої карти Мартіна Сайдіка», яку цілковито підтримує Морель.


Карта Сайдіка, — спеціального представника ОБСЄ в Тристоронній контактній групі — передбачає створення спільної наглядової місії ОБСЄ та ООН під час виборів на окупованих територіях. Появу її мала б зафіксувати нова угода, яку мусили б не тільки підписати, а й ратифікувати учасники «нормандського формату». На думку Сайдіка, ратифікація документа забезпечила б йому легітимність, якої не мають нині мінські домовленості.

 

Читайте також: «Я боюся того інтегрованого Донбасу»


План Сайдіка також пропонує задіяти Європейське агентство з відновлення Донбасу (за аналогією з механізмом, що був запроваджений у Хорватії). Проте цей проект не має чіткої позиції щодо контролю над кордоном, що його мав би здобути Київ до, а не після, місцевих виборів, інакше самі вибори втрачають навіть примарний шанс на демократичність. Росія натомість настирливо пробиває своє бачення. Посилаючись на пункт 9 Комплексу заходів від 12 лютого 2015 року, що був підписаний у Мінську, Кремль вимагає «спершу — політику, потім — безпеку». Тобто спочатку особ­ливий статус та вибори (за фактом — федералізацію України), а вже потім — контроль над кордоном (можливо, але подивимося). «Так зазначено в мінських угодах», — затято повторює Москва, забуваючи зазначити, що жодної формули Штайнмайєра в мінських домовленостях не прописано. Невідповідність зовсім не заважає Кремлю наполягати, щоб цю формулу було чим швидше інкорпоровано до українського законодавства. Аргумент: вона, мовляв, присутня в паризьких домовленостях.


«Українська дипломатія цілком могла б вимагати контро­лю над кордоном до проведення виборів, спираючись, як і росіяни, на мінські угоди, — пояснив у розмові з Тижнем один із колишніх послів Франції в Україні. — Мінський протокол від 5 вересня 2014 року передбачає таку можливість. Зокрема, пункт 4 документа пропонує «забезпечити постійний моніторинг на українсько-російському державному кордоні й верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки в прикордонних районах України й Російської Федерації… Вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків і найманців із території України». Ідеєю, за бажання, міг би скористатися новий міністр закордонних справ Дмитро Кулеба».


Якщо коронавірус вдруге не стане на заваді, то 23 березня Рада ЄС планує обговорити війну в Україні та можливі способи її припинення. Для української дипломатії дебати створюють нагоду переконати західних партнерів, що мінські домовленості застаріли й потребують оновлення. Це також можливість згладити не найкращі враження від непрозорої, кулуарної дипломатії Андрія Єрмака. Закрита зустріч віч-на-віч між Єрмаком та Козаком, без присутності Парижа та Берліна, лише поглибила ерозію міжнародної солідарності з нашою країною, що з’явилася відтоді, відколи про Україну почали говорити без її участі. Неважко здогадатися, кому вигідно, коли українське МЗС не залучено повноцінно до переговорів, а центр ухвалення міжнародних рішень у Києві розбалансований. 

схожі публiкацii