Політика 2020-04-08 15:00 Козлюк Станіслав

Заручники російської тюремної медицини

Як політв’язні переживають пандемію в російських тюрмах та на окупованих територіях

В Росії та на території окупованого Криму залишається близько сотні українських політичних в’язнів. Людей, яких російська правоохоронна система звинуватила у «шпигунстві», «екстремізмі» чи «тероризмі». При цьому великий «обмін», анонсований президентом Володимиром Зеленським наприкінці минулого року, досі не відбувся. І наразі важко спрогнозувати, коли саме це може статися, оскільки пандемія так чи інакше внесла свої корективи в політичне життя країни. Власне, тому бранці Кремля застали спалах COVID-19 у російських тюрмах.

 

Тут варто наголосити на тому, що медична допомога у в’язницях Росії навіть до початку пандемії була сумнівної якості. Це можна побачити на кількох прикладах. Показовою стала історія наймолодшого бранця Кремля Павла Гриба. Хлопець потрапив до рук російської правоохоронної системи з хронічною хворобою – портальною гіпертензією. Поки Павла судили, він отримав додаткові проблеми зі здоров’ям. Весною 2018-го його батько Ігор повідомляв, що у сина погіршилося самопочуття, почалися сильні болі в животі та роті. Проте, за словами Ігоря Гриба, медичну допомогу хлопець не отримував. Згодом адвокат політв’язня Маріна Дубровіна повідомила, що у нього є підозра на цироз печінки й погіршення згортання крові. Попри це, як зазначали і родичі, і адвокати Павла, він не отримував ліки від пенітенціарної системи РФ, натомість був змушений купувати їх за гроші, які видавало українське консульство. При цьому українське Міністерство закордонних справ неодноразово вимагало допустити до Гриба українських лікарів, звільнити хлопця. З аналогічними заявами виступала й міжнародна спільнота, скажімо Європейський союз. Однак Росія проігнорувала ці заклики. В результаті хлопця відпустити лише під час обміну 7 вересня 2019-го, він був змушений проходити реабілітацію.

 

Читайте також: Вірус відійде. Ізоляція залишиться

 

Також показовою є історія українських військовополонених моряків. Нагадаємо, в листопаді 2018 року Росія в Азовському морі захопила три українських військових судна з 24 моряками на борту. Під час цих подій серйозні поранення отримали троє людей. Від самого початку Україна намагалася отримати бодай якусь документацію про стан здоров’я полонених, зверталася із таким клопотанням до Європейського суду з прав людини. Останній навіть визначив для росіян дедлайн і ухвалив рішення, згідно з яким моряки мали отримати медичну допомогу. Це сталося на початку грудня 2018-го. Втім, РФ успішно ігнорувала усі вимоги й заклики. Наприклад, Василь Сорока отримав поранення руки – розрив сухожиль та пошкодження нерва, йому була потрібна операція, яку не могли провести лікарі СІЗО «Лєфортово». В результаті чоловіка прооперували лише 19 березня – через 3 місяці після отримання травми. До того моменту, за словами його адвоката Сєргєя Бадамшина, чоловіка лікували уколами вітаміну В. І такі випадки несвоєчасного або сумнівного лікування непоодинокі.

 

Скажімо, політв’язень Володимир Дудка (фігурант так званої справи кримських диверсантів – Ред.) під час етапування до російської колонії «підхопив» коросту. Про це у Facebook повідомив його син Ілля на початку березня цього року. За його словами, батько 5 місяців до того скаржився на висипання на тілі, свербіж та болі у шлунку. Його оглядав лікар колонії, однак діагнозів не поставив. Врешті, на шостий місяць скарг Дудку вивезли з тюрми на обстеження. У чоловіка діагностували коросту і виразку дванадцятипалої кишки. Після цього його помістили у медблок колонії, проте не зробили аналізів, які вимагав дерматолог. Його син Ілля Дудка, після спілкування з Володимиром по телефону, заявив, що батька лікують «навмання».

 

Власне, російська пенітенціарна система виявилася не готовою і до пандемії. Федеральна служба виконання покарань (ФСВП) РФ донедавна повідомляла, що у них немає хворих на COVID-19. Однак ФСВП не уточнювала, скільки ув’язненим зробили тестів та чи відбувається таке тестування взагалі. На цьому ж наголошували і російські правозахисники. Наприклад, про це заявила експерт Amnesty International в Росії Наталья Прілуцкая у коментарі Міжнародному французькому радіо 3 квітня.

 

Читайте також: Сто років виживання. Від яких вірусів постраждала Європа у XX та XXI століттях

 

«ФСВП каже, що поки заражених коронавірусом не виявили. Але ми насправді не знаємо, наскільки [масово] відбувається це тестування і чи відбувається воно взагалі. Про це інформації немає. Тому наскільки правдива заява ФСВП, ми перевірити на даний момент не можемо», – зазначила вона.

 

Разом із тим від 16 березня російські тюрми закриті на карантин. Тож отримувати інформацію звідти стало складніше. При цьому, як наголошують українські правозахисники, російська пенітенціарна система на може виконати вимог Всесвітньої організації охорони здоров’я. Через низку причин.

 

«ФСВП Росії закрила усі тюрми від 16 березня, тож можливості моніторингу досить обмежені. Інформацію ми здебільшого отримуємо від рідних політв’язнів та їхніх адвокатів. Але очевидно, що при всьому бажанні адміністрація установ виконання покарань та слідчих ізоляторів просто не може виконати рекомендації ВООЗ для боротьби з епідемією. Самі по собі ці установи мають підвищений ризик для передачі інфекцій. Вони погано провітрюються, неякісно дезинфікуються, в ув’язнених відсутня можливість дотримуватися елементарної гігієни рук. До всього сама конфігурація приміщень, колективне утримання в’язнів та організація роботи цих установ не дозволяють здійснювати жодних профілактичних заходів, зокрема дотримуватися соціальної дистанції. Тому навіть без доступу до повної інформації легко передбачити катастрофічні наслідки поширення коронавірусу у російських тюрмах, де окрім політв’язнів утримуються громадян України за неполітичними сфабрикованими справами», – коментує Тижню ситуацію правозахисниця, голова Центру громадянських свобод, координаторка ініціативи за звільнення українських бранців Кремля #PrisonersVoice Олександра Матвійчук.

 

Читайте також: Лікування ув'язнених та зрив американських виборів. Що пишуть про COVID-19 іноЗМІ

 

Вона додає, що прикладів неякісної медичної допомоги в російських місцях несвободи достатньо. Як один з них, правозахисниця наводить історію Узеїра Абдуллаєва, у якого свого часу піднялася температура до 40 градусів і були підозри на зараження крові. Проте адміністрація СІЗО, де утримували чоловіка, відповідала, що лікар зможе оглянути хворого лише після свят, тож «треба почекати кілька днів».

 

«Медичні служби цих установ не здатні впоратися із банальними захворюваннями, що вже говорити про такого роду виклики, як коронавірусна хвороба. У них відсутнє медичне обладнання, немає потрібних ліків, не вистачає кваліфікованого персоналу. І ставлення до ув’язнених теж доволі специфічне. Я би сказала так, щоб пережити російську тюрму треба мати дуже міцне здоров’я», – додає Матвійчук.

 

Тож не дивно, що від початку пандемії українські в’язні стикнулися з низкою проблем, як-от відсутність тестування на COVID-19, неможливість дотримуватися карантину в умовах тюрем, загалом відсутністю медичної допомоги. Так, адвокат фігуранта «екстремістської справи» Хізб ут-Тахрір (визнана в РФ «терористичною» і заборонена – Ред.) Сейрана Салієва Сіяр Паніч 25 березня зміг потрапити до свого підзахисного у СІЗО-1 Ростова і поспілкуватися з ним про умови утримання та лікування у разі хвороби.

 

«Стан здоров’я покращився, температури немає, але, з його слів, у разі захворювання одного з тих, кого тримають під вартою (а їх в камері вісім осіб), не ізолюють. І після цього послідовно на застуду хворіє вся камера. Належного лікування не пропонують. Просто стежать за симптомами. Тому у політв’язнів розвиваються ускладнення: це позначається на вухах, починаються запалення тощо», – цитує Паніча організація Кримська солідарність.

 

Варто зазначити, що про погане самопочуття Сейран Салієв повідомляв ще на початку березня, під час одного із судових засідань в Ростові. Про те саме заявив Сервер Мустафаєв – ще один фігурант справи «Хізб ут-Тахрір». Не отримали допомоги й двоє інших політв’язнів: Сервер Зекірьяєв та Тимур Ібрагімов. Про це Мустафаєв писав у своєму листі, який цитувала український омбудсмен Людмила Денісова. Вона вимагала від уповноваженого з прав людини в РФ Татьяни Москалькової відреагувати на ці скарги. Проте її слова лишили без уваги. Вже 19 березня стан Мустафаєва значно погіршився. Із СІЗО його відправили на судове засідання з температурою 37,6. Згодом вона піднялася до 39,3. Так само погано почувався і Ернес Аметов, ще один фігурант справи «Хізб ут-Тахрір». Проте чоловіки не отримали належної допомоги, їх протримали в суді майже цілий день, а потім повернули до СІЗО.

 

«В камері опинився ближче до 11 ночі. Пішов до чергового фельдшера, але крім антибіотиків він ніяких ліків мені не дав. Із того дня у мене температура 39,3 і до 39,8 навіть піднімалася. Кашель сухий, дуже такий неприємний. Ніс забитий. Дихаєш через раз. У камері ще хворіють 3-4 людини. Їм також дають ацетилсаліцилову кислоту і антибіотик. На сьогодні [23 березня] своєї температури не знаю. Написав заяву, щоб мені прослухали легені. Але мене повели на відеоконференцію для участі в суді, до лікаря так і не потрапив. Не хочу скаржитися, але це тортури. У тюрмі людина просто не має можливості захистити себе» – цитує Мустафаєва Об’єднання родин політв’язнів Кремля у своєму зверненні до ООН, ОБСЄ, Євросоюзу, Ради Європи від 24 березня.

 

Читайте також: COVID-19 в Ірані: що приховує режим

 

Після цього і Денісова, і МЗС України вимагали від РФ провести обстеження політв’язнів, зокрема на можливість зараженням COVID-19, і надати їм кваліфіковану медичну допомогу. Проте й на ці заклики Росія не звернула уваги. 25 березня адвокат Мустафаєва Лілі Геміджи повідомила, що її підзахисному стало дещо краще, у нього перестала підвищуватися температура, однак лишився кашель. Вона ж зазначала, що Мустафаєв хворіє з 3 березня, однак тюремні медики не проводили обстеження і не робили тестів на коронавірусну хворобу.

 

6 квітня Денісова повідомила у своєму Telegram-каналі про погіршення стану одного з незаконно засуджених українців – Володимира Якименка (затриманий на адмінкордоні з Кримом нібито за перевезення наркотиків, засуджений на 15 років, утримується в м. Пугачов Саратовської області – ред.). За словами Денісової, у чоловіка впродовж тижня тримається температура 38 та сухий задушливий кашель.

 

«Комплексного медобстеження та відповідного лікування він не отримує. Водночас його не переводять до медичної частини, адже вона переповнена ув’язненими, які хворіють на пневмонію», – заявила Денісова.

 

Гіршою може виявитися ситуація в окупованому Криму та на Донбасі. Адже на цих територіях Україна, фактично, не має доступу до своїх громадян. Тому має ще менше актуальної інформацієї. «Ми знаємо, що у Криму заходи з непоширення вірусу були розпочаті дуже пізно. Там виявлені випадки COVID-19. Але експрес тестів у колоніях чи СІЗО нема. Максимум, що там можуть запропонувати - це парацетамол. І то, якщо на це буде їхня (тюремників – Ред.) ласка. Родичі зараз у розпачі, бо ми ніяк не можемо вплинути на ситуацію, а Росія не робить жодних дій аби убезпечити політв'язнів та й звичайних в'язнів від зараження. Більше того, зараз у багатьох колоніях заборонені відвідування в'язнів та передачі. Тому їм зараз важко, бо немає можливості передати їм ані їжу, ані ліки. Жодних антисептиків чи масок у в'язнів немає. А реальної статистики із захворюваністю не знає ніхто, бо окупаційна адміністрація ніколи не дасть реальної картини. Окупантам постійно потрібно підтримувати в інформпросторі думку, що Крим живе у добробуті і завдяки Росії люди там щасливі, а ситуація контрольована», – коментує ситуацію Тижню голова об’єднання родичів політв’язнів Кремля Ігор Котелянець.

 

На контрольованих проросійськими бойовиками територіях Донбасу ситуація може виявитися ще гіршою. Адже до ув’язнених проросійськими бойовиками не має доступу навіть Міжнародний комітет Червоного хреста. Тож про реальну картину захворюваності на COVID-19 можна лише здогадуватися. Тим паче, що на окупованому Донбасі існують не офіційні тюрми, як от сумнозвісна «Ізоляція».

 

Читайте також: Пожежа в сусідів. COVID-19 у Польщі

 

«Більшість із місць не свободи [на Донбасі] непридатні навіть для короткочасного перебування людей, а самі умови тримання є нічим іншим як катування. У Донецькому СІЗО людей утримують в підвалі, де немає денного світла, по підлозі тече каналізація та бігають щури. Також в місцях несвободи поширена практика катувань. В останньому звіті Верховного комісара ООН з прав людини згадуються побиття, удари електричним струмом, удушення («мокрий» та «сухий» методи), сексуальне насильство, катування положенням, видалення частин тіла (нігтів і зубів), позбавлення води, їжі, сну або доступу до туалету, імітація страти, погрози насильством чи смертю, погрози завданням шкоди  сім’ї.  А тепер давайте серйозно запитаємо, чи віримо ми у те, що у світлі викладених вище факторів утримуваних в ОРДЛО військовополонених та цивільних заручників будуть належним чином лікувати? Останні тижні я постійно контактую із їхніми рідними. Вони усе розуміють. А мені немає що їм сказати. І це дуже боляче, якщо чесно», – говорить Матвійчук.

 

Варто зазначити, що на початку квітня в Організації об’єднаних націй закликали «розвантажити» тюрми по всьому світу, аби уникнути можливості швидкого поширення COVID-19 серед ув’язнених. «Ми закликаємо держави випустити з тюрем людей, яких ув’язнили без ґрунтовних підстав, включаючи політв’язнів і арештованих за критичні висловлювання [на адресу влади]», – йшлося у заяві Управління Верховного комісара з прав людини. Втім у РФ, здається, до цих порад не дослухалися.

 

Власне, у такій ситуації чи не найбільше залежить саме від інституту омбудсмена: чи зможе  Людмила Денісова домогтися медичної допомоги для українських громадян в російських тюрмах. Однак чи не єдиний інструмент, який лишається представникам української влади у вирішенні проблем своїх громадян в російських тюрмах під час пандемії – публічна дипломатія, яка не надто добре працює у питаннях, пов’язаних з Росією. Бодай якось може зарадити міжнародний тиск, однак наразі важко сказати, чи буде до нього вдаватися Україна, зважаючи на спроби побудувати діалог з Москвою у питанні полонених та ув’язнених з політичних мотивів.