Суспільство 2020-07-02 11:58 Гончарова Єлизавета

Міста проти районів

Чому черговий етап децентралізації стали сприймати як загрозу попереднім здобуткам реформи

На позачерговому засіданні уряд підтримав проект постанови Верховної Ради про утворення та ліквідацію районів в усіх областях України. Нагадаємо, у документі пропонувалося ліквідувати 490 районів, що існують з радянських часів, та утворити 129 нових. Частина з них поки що існуватиме лише формально: 7 районів на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей, а ще 10 — у Криму. Міністр розвитку громад та територій України Олексій Чернишов пояснив зміни необхідністю узгодити системи адміністративного устрою районів із сучасними вимогами та європейськими стандартами. «Це, своєю чергою, сприятиме визначенню обґрунтованої територіальної основи для діяльності органів виконавчої влади та відповідних органів місцевого самоврядування», — зазначив посадовець.


Утім, важко стверджувати, що суспільство підготували до цих змін ґрунтовно. У деяких громадах прийдешні адміністративні зміни вже обговорювали, але подекуди вони стали неприємним сюрпризом для місцевих мешканців, що не поспішали втручатись у власну долю. Після анонсування змін почався потужний спротив — від відкритих заяв громадських об’єднань до мітингів мешканців новостворених ОТГ. Думки щодо впровадження змін докорінно різнилися. Одні вважали, що створення нових районів обмежить самостійність громад і це зведе нанівець процес децентралізації, інші ж нагадували, що такі зміни було закладено ще під час впровадження децентралізації і без них неможливо рухатися далі. Правління Асоціації міст України, наприклад, публічно заявило про свою категоричну незгоду з об’єднанням районів та внесенням до їхнього складу міст обласного значення.

 

Читайте також: Децентралізація: навчитися використовувати можливості

 

В Асоціації вважають, що це рішення загрожує такими наслідками, як «недоступність публічних послуг для громадян, двовладдя та безвідповідальність за стан справ на місцях, погіршення фінансового стану міст і громад внаслідок перерозподілу надходжень від ПДФО, численні конфліктні ситуації щодо визначення районних центрів, втрата роботи для великої кількості посадових осіб ліквідованих районних державних адміністрацій та працівників бюджетних установ». В Асоціації твердять, що процес формування спроможних громад не завершено й тому неможливо переходити до наступного етапу — формування нового районного поділу. Спочатку треба визначити повноваження громад, ліквідувати представницькі органи місцевого самоврядування на районному рівні, розподілити повноваження між місцевим самоврядуванням та державною владою, а також сформувати достатню фінансову базу задля досягнення головної мети реформи — забезпечити належний рівень добробуту кожного українця незалежно від громади, у якій він проживає.

Ситуація навколо перспективного плану та об’єднання районів свідчить, що вкотре комунікативні органи влади не спрацювали на випередження. Відтак незрозумілість змін, варіативність застосування нововведень, відсутність чітких алгоритмів громадських обговорень призвели до гучних протестів різних верств


«Всі ідеї створити постійного / тимчасового посередника між громадами та державою / областями є зайві. Всі ці РДА / райради є вчорашнім днем. Був правильний курс на розвиток ОТГ та ліквідацію районної ланки, який довів свою ефективність, тому наразі необхідно врятувати децентралізацію від ініціатив укрупнення районів в такий спосіб!» — закликає на своїй сторінці у соцмережі громадський діяч Олександр Солонтай, до звернення якого приєдналися багато керівників населених пунктів та активістів по всій країні. Але прихильники змін зауважують, що такі ризики радше уявні, ніж реальні. Нині розглядають різноманітні проекти, де обговорюватимуть повноваження майбутніх префектів, які навряд чи перерозподілятимуть кошти об’єднаних громад чи надаватимуть послуги, делеговані самоврядуванню, а зменшення кількості чиновників взагалі вважають позитивним ефектом. Проте цілком логічним вони бачать створення структури, яка наглядатиме, наприклад, за законністю стратегічних рішень місцевого самоврядування, щоб запобігати самовладдю, яке може зашкодити державі загалом. Водночас залишати райони в межах, установлених задля економічної та політичної зручності ще за часів СРСР, недоцільно.


Жорсткі суперечки викликають імовірні повноваження керівників районів, які будуть прямою креатурою президента, і подекуди структура запропонованих районів, з якою не згодні місцеві мешканці. Десь, наприклад на Донеччині, процес об’єднання районів не торкнувся жодної вже сформованої ОТГ. Що ж стосується населених пунктів, які ще не об’єдналися, то ухвалюватимуть окремі рішення згідно з перспективним планом формування території громад. «Сьогодні справді викликає занепокоєння в суспільстві відсутність інформації та рішень про функції, які матимуть органи влади на районному рівні, — розповідає керівник Донецького регіонального офісу програми «U-LEAD з Європою» Максим Ткач. — Але про об’єднання районів у межах децентралізації та адміністративно-територіального устрою мова йде вже давно. У Донецькій області процес публічного обговорення територіального формату майбутніх районів активно розпочався торік у червні. Виникали дискусії щодо центрів та назв майбутніх районів (Волноваха чи Вугледар), щодо територіального формату Краматорського та Бахмутських районів».

 

Читайте також: Децентралізація. Досвід Іллінівської громади на Донеччині

 

Результат обговорення можна вважати позитивним. Хоча територію нового Бахмутського району через приєднання до нього Торецька з навколишніми населеними пунктами перериватимуть землі вже створених ОТГ, що ввійшли до Краматорського та Покровського районів, було досягнуто домовленості, що задовольнили всіх: на підконтрольній частині Донеччини протестів стосовно цього не відбувалося, а всі ОТГ були збережені в нинішніх кордонах. Але в деяких областях склалася напружена ситуація. Після анонсування змін відбулися численні мітинги, на яких протестували проти створених районів, у деяких областях жителі перекривали дороги та підписували петиції. Наприклад, під Кабмін у середині червня вийшли десятки людей, які формулювали свої вимоги як бажання «справедливої адміністративної реформи». Вони наполягали, що центром одного з п’яти об’єднаних районів Київщини має стати не Буча, а Ірпінь, який є таким уже 50 років і має для цього більше можливостей: інфраструктуру, достатню кількість адміністративних будівель. Тим часом мешканці Бучі, навпаки, вважали, що надання місту такого статусу розширить перспективи розвитку не тільки для їхнього міста, а й для всього району. Прикладів такого перетягування ковдри багато по всій країні. Людей лякали протилежні речі: незрозумілі статуси центрів районів або, навпаки, те, що через об’єднання їхні населені пункти втратять відповідний статус.


Власне, конфлікти почалися ще після ухвалення урядом перспективного плану, де населені пункти, які не встигли заявити про своє бажання об’єднуватися, об’єднували вже не у формі рекомендацій, а примусово. Але ще більше обурювалися ті, хто вже встиг відчути переваги самоврядування, а тепер був поставлений перед фактом переформатування державою за її бажанням уже наявних ОТГ. Під дописами на сторінках соцмереж депутатів Верховної Ради, дотичних до створення районів, з’являлося безліч претензій з переліком населених пунктів, які хочуть (або не хочуть) об’єднуватися чи змінювати кордони об’єднань під час переформатування. «Тільки Хотинський район із центром у м. Хотин! Врятуйте мешканців від корумпованих посягань!», «Просимо не допустити створення четвертого району в Тернопільській області! Це без сенсу, його створення підтримує лише населення Бережан і ОДА!», «Чому ви йдете на поводу феодалів і сепаратистів в Чернівецькій області по румунському району і переносите центри двох районів в села (Глибока та Кельменці)? Це є повна деградація. Давайте тоді і Київ перестане бути столицею, перенесемо в Добровеличівку». Звернення на кшталт «вирішіть це за нас» — показник справжнього стану самоврядування, яке подекуди ще не спроможне ні обстоювати свої інтереси, ні об’єднувати жителів навколо спільної мети. І, звісно, побоювання появи чергового органу контролю та управління в особі влади об’єднаних районів — це теж про відчуття хиткого стану децентралізованого самоврядування.

 

Читайте також: Децентралізація: перетягування ковдри


У кожному конкретному випадку ситуацію потрібно розглядати та обговорювати відкрито й прозоро: десь ідеться про особисті бажання конкретних впливових осіб, а десь — про здоровий глузд та економічні обґрунтування. Але вся ситуація навколо перспективного плану та об’єднання районів свідчить, що вкотре комунікативні органи влади не спрацювали на випередження. Незрозумілість змін, варіативність застосування нововведень, відсутність чітких алгоритмів громадських обговорень призвели до гучних протестів різних верств. Тому не дивно, що вже традиційно влада відступилася, відчувши потужний спротив. Голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Віталій Безгін («Слуга народу») сповістив, що урядова постанова щодо районування знята з розгляду на комітеті. Він пояснює, що причин дві: потреба врегулювати конфліктні питання в деяких областях і те, що акт має йти в залу разом із проектом змін до Бюджетного кодексу № 3614, який забезпечує громади ресурсами й робить незалежними від впливу районних еліт. А цей законопроект свій комітет ще не пройшов». І якщо з роботою над проектом змін до Кодексу більш-менш зрозуміло, бо громадськість після такого збурення має пильнувати кожний нюанс документа, то в який спосіб і за яким алгоритмом урегульовуватимуть «конфліктні питання в деяких областях», наразі невідомо.

 

Коли номер уже готувався до друку, Безгін повідомив, що постанову Верховної Ради про утворення та ліквідацію районів підтримав профільний комітет. Утім, подробиці остаточного варіанта документа поки що невідомі.