Світ 2020-09-07 10:22 Марк Войджер
  ▪   старший науковий співробітник Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Альтернативи майбутнього

Як найочікуваніші президентські вибори можуть вплинути на американську зовнішню політику та весь вільний світ

У вівторок 18 серпня 2020 року, на другий день Національної конвенції Демократичної партії США, колишнього віцепрезидента Джо Байдена нарешті призначили офіційним кандидатом Демократичної партії. Він здобув 2374 голоси делегатів на онлайн-голосуванні, що стало кульмінацією його понад дворічної передвиборчої кампанії. Лідери Демократичної партії вихваляли Байдена як «надійного, досвідченого державного діяча, здатного вивести нас із цієї кризи, що він уже робив раніше», стверджували, що «Америка потребує Джо Байдена», а, на думку колишньої першої леді Мішель Обами, «люди мають голосувати за Джо Байдена так, наче від цього залежить наше життя». Американські виборці покладають безмежні надії на президентські вибори, що відбудуться в листопаді 2020 року, проте для міжнародної аудиторії це виняткова подія, за якою однаково уважно стежать і друзі, і вороги США. На внутрішньому рівні прихильники обох кандидатів сприймають заплановані вибори як вирішальні.

 

Адже вони або продовжать соціальну й економічну політику Дональда Трампа (якщо той лишиться при владі), що спричинює суттєвий розкол, або покладуть край провокаційній риториці ненависті, що лунає від президентської адміністрації, коли Байден (у разі своєї перемоги) спробує об’єднати країну навколо більш центристського курсу, нехай і з відчутним прогресивним ухилом. У цьому аспекті чимало американців чекають 3 листопада 2020 року як день, що визначить долю демократії в країні на наступне десятиліття: подальше скочення до Трампових авторитарних тенденцій чи повернення до класичного ліберального підходу, притаманного США протягом останніх двох з половиною століть.


Майбутнє Америки та вільного світу


Серед американських виборців досі немає згоди щодо того, кого обрати — Трампа чи Байдена. Тимчасом як світ, схоже, давно зробив вибір протягом чотирьох безкінечних років, коли його атакували, шокували, антагонізували й навіть відштовхували ізоляціоністськими, необдуманими, конфронтаційними та агресивними заявами й політикою. Така поведінка стала сумнозвісним фірмовим стилем Трампа та заплямувала репутацію США як «краю вільних людей», «гори на вершині гір» і «найбільшої надії людства». Демократичний світ, без сумніву, зачекався повернення до нормального життя, подалі від Трампа й трампізму, назад до більш передбачуваної зовнішньої політики США. Нехай і не завжди хотілося з нею погоджуватися, та принаймні її підтримував і просував лідер, що хоча б сприймався як шанована й відповідальна особа, незважаючи на те, що не завжди всім подобався. На нещастя Америки й світу, Трамп геть не схожий на попередників, виставляє себе на посміховисько, не подобається іншим лідерам вільного світу, до того ж він устиг завдати непоправних утрат міжнародній репутації США.

 

Читайте також: Збираються осінні хмари

 

Натомість американський президент набрався сміливості насамперед від авторитарних лідерів, що ними відверто захоплюється і що їх прагне наслідувати. Усі ці тривожні тенденції спонукали навіть багатьох найвірніших друзів і союзників США до висновку: якщо ще чотири роки триватиме така відкрита конфронтація між Трампом та його колегами в Європі й деінде на тлі його відмови протистояти диктаторам і неліберальним лідерам у Євразії, ліберальна демократія дедалі послаблюватиметься в усьому світі. Це, своєю чергою, так зашкодить трансатлантичним відносинам, що цього разу ситуація може стати невиправною. Отже, логічно, що на потенційну перемогу віцепрезидента Байдена в листопаді покладають певну надію. Є сподівання, що новий президент може виправити відносини в родині демократичних країн, зміцнити послаблені трансатлантичні зв’язки й повернути американську зовнішню політику, де знайдеться місце для поваги й уважності до союзників, а також виступів проти несправедливості у світі й можновладців, що її спричиняють. Тому вважається, що майбутнє вільного світу безпосередньо пов’язане з майбутнім курсом американської зовнішньої політики, яка визначатиметься за результатами президентських виборів у листопаді. Зрозуміло, що однією з країн Європи, де на результати цих виборів покладають величезні надії, є Україна, оскільки її здатність утвердити незалежність на противагу путінській Росії в довгочасній перспективі істотно залежить від політики США, що має підтримувати сильніше НАТО й серйозно ставиться до стримування Росії в Східній Європі.

 

Суперечливі погляди кандидатів


Напередодні виборів позиції двох кандидатів щодо глобальних питань діаметрально протилежні майже в кожному аспекті, надто коли йдеться про їхнє бачення зовнішньої політики й оборони загалом та Росії й України зокрема. Це засвідчують численні заяви стосовно тих питань, що поставали, а також більш спеціалізовані публікації Ради з міжнародних відносин та інших аналітичних центрів.


У справі оборони найбільш суперечливим питанням завжди була роль американської армії з огляду на постійне зростання витрат на неї (наразі понад $700 млрд та її дедалі ширшу роль у світі й зобов’язання в численних регіонах не тільки як оборонної сили і «наступальної зброї», а й як інструменту державотворення. Кандидати демократів більше критикують зростання витрат і збільшення використання армії США за кордоном. Особливо їх турбує акумуляція контролю над використанням збройних сил у руках президентів США у ХХІ столітті, починаючи з Джорджа Буша-молодшого. Вони закликають Конгрес повернути собі конституційні воєнні повноваження. Із другого боку виступають прихильники більшої військової сили: на їхню думку, це допомагає стримувати противників і гарантувати домінування США на світовій арені. 

 

Читайте також: Дроноцентричний удар


Президент Трамп, власне, залучив суміш обох позицій. Він закликає покласти край «тривалим війнам» США на Близькому Сході й в Афганістані, повернувши американські війська додому, та водночас просуває збільшення військових витрат, посилення протиракетної оборони, створення Космічних військ і розробку нових ядерних озброєнь у відповідь на порушення Росією Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Тим часом, стверджуючи, що військові сили США мають зосередитися на протидії суперницьким наддержавам, як-от Китай, Трамп відштовхує західноєвропейських союзників Америки по НАТО. Він постійно підтверджує своє скептичне ставлення до традиційних альянсів США, що є незмінними для оборони Європи від загроз зі Сходу, зокрема потенційної російської агресії. Зі свого боку, Байден протягом років підтримував деякі військові інтервенції США за кордоном, а щодо інших був в опозиції. Як повідомляє Рада з міжнародних відносин, він часто закликав визначати вужчі цілі під час застосування збройних сил і скептично ставився до спроможності Сполучених Штатів виправити іноземні суспільства й культури відповідно до американських зовнішньополітичних устремлінь. Остання позиція є поширеною серед політиків США через величезні труднощі на території Іраку й Афганістану протягом останніх 20 років. Байден також з осторогою ставиться до односторонніх зусиль США, адже наголошує на важливості дипломатичних інструментів та просування інтересів Америки за допомогою налагодження альянсів й укріплення наявних світових інституцій.

У сфері дипломатії погляди Трампа й Байдена різняться найбільше. Нинішній президент виявляє зневагу до наявних інституцій. Натомість Байден завжди наголошує, що США не можуть давати раду з новими глобальними викликами без підтримки й розвитку тісних відносин із союзниками


Саме у сфері дипломатії погляди Трампа й Байдена різняться найбільше. Нинішній президент виявляє зневагу до наявних інституцій, що їх Америка очолювала або допомагала будувати після Другої світової війни. Він односторонньо вивів Сполучені Штати з міжнародних договорів, які, на його думку, викачують зі США ресурси.

 

Розв’язав дріб’язкові сварки (що, однак, мали серйозні наслідки) із давніми союзниками стосовно різних питань — від оборони до торгівлі — і критикував глобальні інституції за те, що змушують США «відмовитися від суверенітету».
Натомість Байден завжди наголошує, що Сполучені Штати не можуть давати раду з новими глобальними викликами без підтримки й розвитку тісних відносин із союзниками та друзями, а також без співпраці з міжнародними інституціями. На його думку, вихід Трампа з важливих міжнародних угод і послаблення традиційних альянсів «підірвали вагомість слова Америки у світі». У статті 2018 року про стримування Росії, написаній у співавторстві з доктором Майклом Карпентером, директором Центру дипломатії і глобальної взаємодії Пенна Байдена, опублікованій у Foreign Affairs, Джо Байден піддав запеклій критиці зневагу Трампа до НАТО, стверджуючи, що «Альянс — дещо більше за долари й центи; зобов’язання Сполучених Штатів є священними, а не транзакційними. НАТО є основою національної безпеки США, а також бастіоном ліберально-демократичних ідеалів — Альянсом цінностей…»

 

«Із Росії з любов’ю»


Погляди двох кандидатів щодо політики інших наддержав найбільше розходяться стосовно Росії. Це фундаментальне питання з наближенням виборів ставатиме ще суперечливішим, і Москва неодмінно без тіні сумніву активізує спроби втручання, щоб поліпшити Трампові результати. До очікуваних ворожих дій слід додати те, що в лавах Демократичної партії, а також серед провідних республіканців істеблішменту у сфері закордонних справ та оборони вважається, що з 2014 року зовнішня політика Росії стає більш агресивною і напористою. Це має різні прояви — від негласної військової агресії та відкритих інтервенцій в Україні й Сирії до безпосереднього і зухвалого втручання у вибори на Заході на тлі численних серйозних порушень угод зі США про ядерне озброєння. Байден пообіцяв у разі перемоги на виборах дати жорстку відсіч у відповідь на безцеремонні каверзи Москви. Він не раз застерігав, що за президента Владіміра Путіна Росія «зазіхає на підвалини західної демократії», прагнучи послабити НАТО, сіючи розбрат у Європейському Союзі й дискредитуючи саме поняття демократії, основане на вільних і чесних виборах. Політик також запекло критикує те, що Росія продовжує експлуатувати західну фінансову систему для відмивання мільярдів доларів, а отже, взяла на озброєння корупцію, за допомогою якої потім проникає в західні політичні інституції й послаблює їх.

 

Читайте також: Фронт на східному фланзі

 

На російському фронті Трамп постійно намагається налагодити дружні відносини з Путіним і рішуче відкидає будь-які повідомлення про те, що 2016 року Кремль втручався у вибори США на його користь. Виступаючи за тіснішу співпрацю з Росією, Трамп усе ж мусив піддатися тиску Конгресу й посилити санкції проти Москви, збільшити військову допомогу для України й вийти з Договору про ліквідацію ракет малої та середньої дальності. Багато його критиків вважають ці незбагненні дії безпосереднім наслідком його небезпечної (і ганебної) залежності від Росії через те, що Путін володіє якоюсь компрометуючою особистою та фінансовою інформацією. Вона нібито виникла через безвідповідальні зв’язки Трампа з Москвою в минулому.

 

Роль віцепрезидента США для України


За кілька тижнів до нещодавнього офіційного призначення Джо Байден обрав Камалу Гарріс своєю кандидаткою на майбутню посаду віцепрезидента. Сенаторка Гарріс — перша темношкіра жінка, обрана в президентський список провідної партії. Вона була сенаторкою США від штату Каліфорнія з 2017 року і входить до складу Юридичного комітету Сенату, а також Комітетів із розвідки, національної безпеки і бюджету. Погляди Джо Байдена на зовнішню політику загалом і Росію зокрема багато в чому збігаються з поглядами сенаторки Камали Гарріс. Згідно з її зовнішньополітичними пріоритетами, про які повідомила Рада з міжнародних відносин, вона критикує російську агресію проти України та Грузії з огляду на застосування військової сили для захоплення територій і послаблення демократично обраної влади. На її думку, незаконна окупація Криму Росією; підтримка росіянами бойових операцій на Сході України, конфлікт, внаслідок якого загинули тисячі людей; збиття малайзійського літака й постійні кібератаки Росії засвідчують грубі порушення міжнародного права та усталених міжнародних норм.

 

Читайте також: Проект бюджету Пентагону: що планують купити американські військові


Сенаторка Гарріс особисто пообіцяла «надалі підтримувати Україну й подбати, щоб США беззастережно утверджували суверенітет і територіальну цілісність України». Крім того, вона прагне «співпрацювати з українською владою, щоб розвивати збройні сили країни, зміцнювати тамтешнє громадянське суспільство й боротися з корупцією, водночас тісно працюючи з нашими європейськими партнерами над розробкою дипломатичного розв’язання». Гарріс виступає за тверду позицію щодо відносин з російським президентом, тобто «послідовну протидію Путіну на захист демократичних цінностей, прав людини і міжнародного верховенства права».


Нехай визначення зовнішньої політики США входить до сфери дій президента, погляди сенаторки Гарріс надзвичайно важливі з двох причин. По-перше, вона може більше долучатися до американської зовнішньої політики в справі України, так само як за президентства Барака Обами віцепрезидент Джо Байден, що був призначений відповідальним за Україну. По-друге, це відіграватиме роль у майбутньому, якщо після успішного одного чи двох президентських термінів Байдена вона сама стане президенткою.