Суспільство 2020-10-31 10:34 Ольга Герасименко

Людина коріння

«Люблю Бога, своїх та Україну» — такими словами описує себе пані Вікторія Закорко на сторінці в соцмережі. Усе життя вона живе в Сумах, однак постійно відкриває таємниці рідного міста й радо ділиться цими відкриттями. Організовуючи унікальні екскурсії містом, пані Вікторія знайомить охочих не лише з цікавими місцинами та мальовничими куточками міста, а й з історією рідного краю, розкриваючи саму його душу.

«Я людина коріння, і хоч час від часу маю потребу подорожувати, для мене важливе відчуття свого місця, — каже вона. — Тому раніше про те, щоб виїхати із Сум, у мене й думки не було. На початку війни 2014 року я припускала можливість перебратися в Київ чи кудись західніше. Але почали хворіти мої батьки, і я залишилася, щоб їх доглядати. Зараз доглядаю не лише батьків, а й брата».


Пані Вікторія з дитинства цікавилася мистецтвом і дуже любила малювати, тому пішла навчатися в дитячу художню школу. 1992 року закінчила Сумський педагогічний університет, згодом почала працювати молодшою науковою співробітницею відділу декоративно-ужиткового мистецтва Сумського обласного художнього музею. Там вона й зробила свої перші кроки як гід рідним містом.


«Робота в музеї стала моїм другим університетом, — пригадує пані Вікторія. — Одного разу до нас у Суми на фестиваль камерної музики приїхав Львівський камерний хор, артисти якого завітали до нашого музею на екскурсію. До речі, це була моя перша екскурсія українською мовою — як зараз пам’ятаю. Львів’яни розпитували також і про історію Сум, але я не дуже багато змогла їм тоді розповісти. І от з того часу поставила собі за мету вивчати історію рідного міста: збирала спочатку навіть вирізки з місцевих газет з краєзнавчими матеріалами, працювала в обласній науковій бібліотеці».

 

Читайте також: Вибір добровольця


Пані Вікторія зізнається, що в її житті були тривалі періоди, коли вона взагалі не проводила екскурсій, маючи на той час інші життєві пріоритети. Але два роки тому місцевою ГО «Центр освіти впродовж життя» за сприяння Агенції промоції міста було реалізовано цікавий проєкт — «Школу амбасадорів міста Суми». До навчання в ній і долучилася пані Вікторія. «Кожен з п’ятнадцяти випускників Школи повинен був представити власну авторську екскурсію на обрану тему. Своїми темами я обрала «Смачні Суми» та «Кавові прогулянки». У межах співпраці з однією популярною міською кав’ярнею було створено унікальний рецепт Козацької кави зі спеціями — я брала участь у розробці його історичного обґрунтування. От відтоді моя діяльність як гіда отримала нове дихання», — згадує вона.


Упродовж останніх двох років пані Вікторії вдалося провести близько двох десятків «Кавових прогулянок», більшість із яких не повторювалися ні за маршрутом, ні за темою дегустації. Вона дуже вдячна за підтримку своєї діяльності небайдужим місцевим підприємцям — партнерам із двох популярних у Сумах кав’ярень, а також мережі магазинів сиру та вина. «Найприємнішим на всіх моїх прогулянках є момент, коли гості починають ділитися власними спогадами, які часто є і важливими, і навіть унікальними для розуміння живої історії міста, — стверджує пані Вікторія. — Були випадки, коли після участі в екскурсіях мені писали молоді люди й розповідали, що почали вивчати історію свого роду та своєї сім’ї, відвідали своїх стареньких родичів, щоб поспілкуватися з ними. Ось це найбільша моя втіха, мій маленький внесок у відновлення культури знання свого коріння та української ідентичності».


Серед місць, які вона неодмінно показала б своїм гостям, пані Вікторія називає історичний центр з його затишними закапелками та двориками, старовинну вулицю Троїцьку та Петропавлівський цвинтар. Демонструючи свої фотографії з нього — пам’ятники на родинних похованнях цукрозаводчиків Харитоненків і купців Суханових, єврейську частину цвинтаря, сучасний меморіал Слави, — вона каже про те, що вважає місце вічного спочинку дуже важливим для екскурсій, адже кожна людина може торкнутися свого минулого і так чи інакше знайти відповіді на вічні питання сенсу життя та свого ставлення до смерті.

 

Читайте також: Міський простір добра


Крім екскурсійної діяльності, пані Вікторія займається виготовленням унікальних авторських прикрас та аксесуарів. Кожна річ — неповторна і є чистим витвором уяви майстрині. «Скільки себе пам’ятаю, завжди займалася рукоділлям: щось вишивала, в’язала, шила, малювала… На початку 1990-х узялася робити прикраси зі шкіри — мої знайомі, що займалися пошиттям курток, віддали великий пакет обрізків та залишків матеріалів. Сережки й браслети власного виготовлення я навіть продавала на нашому центральному ринку, і дуже приємно було побачити кілька разів у місті жінок і дівчат з моїми прикрасами».


Пані Вікторія розповідає, що новим поштовхом для її розвитку як рукодільниці стала російсько-українська війна й пов’язана з нею волонтерська діяльність. «Напередодні Різдва волонтерська спільнота Сум організувала благодійну акцію «Пакунок вдячності». Тоді ми збирали святкові пакети нашим воякам на фронт, у які вирішили обов’язково вкладати щось рукотворне — дитячий малюнок, сувенір чи іграшку. Так я провела кілька майстер-класів із дітьми, на яких ми разом шили милі м’які іграшки для подарунків нашим солдатам. А потім було багато різних благодійних ярмарків, фестивалів та аукціонів, для яких я виготовляла іграшки та прикраси. Зароблені кошти йшли на допомогу пораненим воякам».
Для пані Вікторії допомога українським солдатам на Сході України — це питання особистого обов’язку. Саме тому частина коштів, зароблених від продажу хендмейду, йде на підтримку військових. «Зараз я теж раз на місяць перераховую певну суму на благодійність. Чому це роблю? Десь чула таку фразу: «Все, що ми робимо для інших, ми робимо насамперед для себе». Щоб серце та душу не рвало на шматки від болю та переживань під час війни, тисячі й тисячі українців уже сьомий рік підтримують та допомагають армії і прямо, і опосередковано.

 

Читайте також: З окопу в іграшковий цех

 

Війна — це й моя історія також», — твердить вона. Попри свій насичений ритм життя, зупинятися на досягнутому пані Вікторія не збирається. Вона з радістю ділиться своїми мріями та планами на майбутнє: «Дуже-дуже хочу малювати, ось прямо зараз малюю в рамках популярного мережевого флешмобу #inktober. Також хочу виготовити серію авторських ляльок. Мрію більше подорожувати Україною, можливо, вести тревел-блог». Серед своїх улюблених видів дозвілля пані Вікторія називає фоторуферство: «Я люблю мандрувати дахами міста. Страху висоти в мене немає, а фото краєвидів виходять пречудові. Споглядати рідні Суми з висоти пташиного польоту — це для мене і відпочинок, і перезавантаження».


«Мої Суми різні, — каже пані Вікторія, міркуючи про душу рідного міста, про те, що робить його неповторним. — Я сприймаю їх як калейдоскоп вражень, бо тут є й не дуже вдалі наслідки господарювання сучасної міської влади, і ще радянська типова забудова, і пам’ятки часів Російської імперії, і прекрасна козацька Воскресенська церква 1702 року. Тож постійно стикаюся з тим, що в моєму місті живуть дуже різні люди, і в кожного з них є свої Суми. Мої ж Суми — це історичний центр з вулицями Соборною та Воскресенською, з муралами та двориками, це озеро Чеха, біля якого живу вже майже тридцять років, це парки та сквери, це Петропавлівський цвинтар, де поховані мої дідусь із бабусею, але насамперед мої Суми — це коло друзів та добрих знайомих, які так чи так роблять наше місто більш красивим, культурним, освіченим та затишним».