Суспільство 2020-11-14 13:04 Гончарова Єлизавета

Дівчинка, яка співає про собаку

Пісню на слова дитячого українського письменника Сашка Дерманського про собаку Барабаку вже рік співають чи не на всіх українських бардівських фестивалях, особливо юнацьких. Музику до пісні написала школярка Наталя Лук’янова з Бахмута, і автор слів був у захваті від творчості музикантки.

«Собака Барабака — не просто так собака. Собака Барабака — собака не проста», — Наталя всміхається, коли чує перші слова свого улюбленого віршика. Бо здається, що в якомусь сенсі вони і про неї також. Коли вона народилася, лікарі пошепки запитали її матір: «Забиратимете?». Бо дивитися на маленьку дівчинку, яка дуже поспішила з’явиться на світ, було страшно: надто крихітний і беззахисний вона тоді мала вигляд. Цинізм медиків, особливо у важкий для матусь час, коли діти народжуються з особливостями, — на жаль, звична ситуація в пологових будинках України, де ще не позбулися сумнозвісного радянського «практицизму». Але для мами Галини Лук’янової її маленька Наталка одразу стала найдорогоціннішою й найважливішою людиною у світі. Навіть після усвідомлення того, що її дівчинка все життя буде іншою, ніж усі.


Місяці зайняв пошук правильного діагнозу малечі, що дало змогу зрозуміти: в особливостях «не простої» Наталі винен генетичний збій, який зумовив її низький зріст і специфічну будову скелета. Ще роки минули, щоб налагодити її життя, у якому мало бути те саме, що є у звичайних дітей: навчання, книжки, друзі, хобі. У кожній родині, де зростає дитина з інвалідністю, є власні історії про залякування лікарів, коли професори й інші «світочі» переповідають найгірші сценарії. Або бажання батьків будь-якою ціною знайти чарівну пігулку, що дала би змогу змінити те, що змінити неможливо. Але, на щастя, у цій родині є й інші історії: про активне життя дуже маленької дівчинки, яка змушує всіх усміхатися, коли починає співати чи розповідати щось цікаве.

 

Читайте також: Житомирський Термінатор


«Собака Барабака з туманами балака, співати Барабака залазить на дахи», — співає Наталя під акомпанемент маминої гітари. Свої пісенні тумани дівчинка почала помічати доволі рано: на перші пісенні фестивалі мала музикантка їздила з однорічного віку. Звісно, навряд чи її спів тоді зацікавив поважне журі. Проте згодом Наталя Лук’янова почала брати участь у концертах разом із мамою, а потім і як сольна вокалістка. Вона двічі стала дипломанткою дорослого фестивалю «Час Візбора», лауреаткою дитячого конкурсу «Стежинка» в Харкові, якому Наталя написала віршовану присвяту й разом із мамою перетворила її на пісню. А ще двічі — у найвідомішому в Україні дитячому конкурсі «Сонячний зайчик», де у 2016 році отримала головний приз глядацьких симпатій за дуже щире виконання пісні Новелли Матвєєвої. «Мої улюблені — це пісні Ольги Богомолець на вірші Ліни Костенко, наприклад, «Осінній день» і «Ті журавлі», — зізнається Наталя. — А ще — Володимира Семенова й Лери Лисенко на вірші Григорія Фальковича «Корова спекла коровай» і «Міст до міста». Але, звісно, після «Собаки Барабаки».


«В собаки Барабаки якісь на спині знаки, каляки і маляки, а збоку — реп’яхи», — натякає пісенька на шкільні премудрості, які Наталя опановує вже восьмий рік у звичайній школі на індивідуальному навчанні в інтегрованому класі, де для неї та ще одного хлопчика викладають за спеціальною програмою. «Мабуть, моя донька — єдина дитина, яка так сильно засмучується через дистанційне навчання. Бо вона дуже любить ходити до школи», — жартує її мама. Хоча повноцінної інклюзії в цьому випадку не відбулося: коли Наталя йшла до школи, такого варіанту в місті їм іще не могли запропонувати. А зараз питання безпеки і збереження здоров’я маленької дівчинки, яку в метушні шкільних коридорів дуже просто не помітити, не дає наважитися на активніше занурення дівчинки у звичайне шкільне життя.

 

Читайте також: Людина коріння

 

Проте вона — відвідувачка майже всіх культурних заходів, які відбуваються в місті. Їй цікаво ходити на виставки художників, відкриття експозицій музею та всілякі креативні івенти. Часто юну співачку запрошують не лише як глядачку, а і для виступу на різних заходах, яких було дуже багато до початку карантинних обмежень, що кардинально змінюють життя таких, як Наталя, обмежуючи їх у спілкуванні. «До карантину я постійно ходила в дитячу бібліотеку на різні майстер-класи й зустрічі, вивчала разом з іншими англійську, — розповідає Наталя. — А ще я активна учасниця фангруп книжки «Коти-вояки» в інтернеті, там у мене безліч однодумців. Ми самі вигадуємо ігри й різні тести, як-от «Ким би ти був у «Котах-Вояках». Я і своїх живих котів показую — їх у мене двоє, найулюбленіших».


Насправді книжки для маленької Наталі стали одним із тих віконечок, які відкривають для неї світ, дуже часто недоступний таким, як вона, підліткам. Із невеличкого сімейного бюджету Наталя з мамою завжди викроюють частину на придбання книжок. «Коли я вперше потрапила, наприклад, у Книгарню «Є» в Києві, то сказала, що тут я жила би», — жартує дівчинка. Вона не просто ковтає неймовірну кількість книжок, а й ділиться ними з іншими: прочитані книжки дарує своїй улюбленій дитячій бібліотеці. «Нещодавно передали «Гобіта» і 12 томів Жюля Верна. Наступні на черзі — оповідання Бальзака», — перераховує дівчинка список прочитаного й мимоволі змушує подивитися на неї із захватом: можливість поговорити з сучасним підлітком про Бальзака випадає не щодня. «До речі, остання книжка — то Наталчин приз як фіналістки конкурсу «Читай-пиши», на якому цьогоріч додали умову записати відеовідгук. Звісно, вона робила його про улюблену книжку Сашка Дерманського», — додає мама Галина, не приховуючи гордості за досягнення своєї доньки.

 

Читайте також: Вибір добровольця


«І мріє Барабака, добряга Барабака, щоби ніхто не плакав, щоб цілий світ радів!» — весело завершує Наталя свою пісеньку. Про що мріє Наталя та її мама, теж неважко здогадатися. Щоб у нашій країні такі, як Наталя, на додачу до копійчаної державної допомоги з інвалідності не отримували ярлик людини, яка не має права на мрії, розвиток своїх талантів і зручне середовище. Щоб за кілька років дівчина мала широкий вибір професій, на які вона може вивчитися у зручний для себе спосіб. Щоб потім від неї не ховалися роботодавці й ніхто не тицяв пальцями й не відводив очей, коли бачить маленьку людину на робочому місці. Поки що Наталя не зізнається у своїх потаємних мріях, тому можу тільки здогадуватися, хто мені всміхається, співаючи пісеньку про собаку: майбутня співачка, поетка, бібліотекарка, ветеринарка чи програмістка. І насправді можна зрозуміти її побоювання: навряд чи ми, дорослі, уже готові до втілення її мрій. Попри те, що сама юна леді робить багато маленьких кроків, щоб змінити цей світ на краще.