Суспільство 2020-12-09 10:47 Ганна Чабарай

Рутинне геройство

Коли в Україні стане вдосталь донорської крові

Усі ми неодноразово поставали перед проханнями знайомих або незнайомих людей здати кров для хворих родичів. Ця проблема потребує системного розв’язання, адже в Україні немає системи донорської крові й зовсім не розвинена культура донорства. Кількість донацій крові втричі менша, ніж рекомендує ВООЗ: 12 на одну тисячу осіб, хоч потрібно щонайменше 33. Натомість сфера наскрізь просочена радянщиною. Її регулює законодавство 1995 року, яке забезпечує донорів пільгами. Наприклад, людина, яка здає кров, має право на два вихідних, безкоштовний сніданок та обід у закладі, де здійснюють донацію, безкоштовне позачергове зубопротезування, 50% знижки на ліки за рецептами, путівки в санаторій і надбавки до пенсії. Проте, як свідчать цифри, така мотивація зовсім не працює.

 

Запитайте будь-якого регулярного донора про ці пільги, і найімовірніше, він уперше про них чутиме. Адже в цивілізованому світі донорство крові добровільне й безкоштовне. Натомість в Україні, за даними Центру громадського здоров’я (ЦГЗ), 70% донорів здають кров лише раз у житті, коли треба врятувати близьких. А 90% людей, які можуть здавати кров, цього не роблять.

 

У 2019 році уряд затвердив Стратегію розвитку національної системи крові, а у вересні 2020-го було ухвалено законопроєкт «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові». Як пояснює його співавторка, народна депутатка Ольга Стефанишина, документ погоджує українське законодавство з європейськими стандартами, оскільки Україна в рамках Угоди про асоціацію з ЄС взяла на себе зобов’язання реформувати систему крові.

 

Читайте також: Жертви звички

 

«Із 1995-го до вересня 2020 року в нас фактично не змінювалося законодавство у сфері крові. Така ситуація сприяла тому, що система була хаотичною. Усі, хто мав справу, знають, як важко знайти донорів, а також те, що треба постійно кудись бігти й за щось платити. Є області, де цей процес більш-менш налагоджено, але загалом у країні ситуація складна. Ба більше, за даними Київської школи економіки, потенційно в Україні до 2,5 тис. осіб під час переливання крові інфікуються ВІЛ і гепатитами. У ЄС якщо стається до п’яти випадків — це вже надзвичайна ситуація», — розповіла Стефанишина. Згаданий закон має на меті створити систему, у якій кожен пацієнт зможе мати доступ до донорської крові завдяки службам крові, якими керує держава. За словами депутатки, у системі крові з 2012 року немає ліцензування, тобто єдиних правил роботи для всіх установ. Натомість законом передбачено запровадити ліцензування центрів крові й установ, де її переливають, а також створити компетентний орган, який контролюватиме процес.

 

«Це означає, що всі установи в системі крові забезпечуватимуть відповідність усіх процесів та операцій із кров’ю за визначеними стандартами від моменту заготівлі крові до моменту її передачі, трансфузії (переливання. — Ред.) або переробки. Від першої до останньої точки всі задіяні суб’єкти відповідатимуть за простежуваність донацій (відстеження шляху крові від донора до пункту призначення. — Ред.). Інформація щодо простежуваності донацій зберігатиметься 30 років відповідно до директив ЄС. Працівники, задіяні в системі, повинні будуть відповідати певним вимогам, чітко визначеним на рівні підзаконних актів», — пояснює Стефанишина. Водночас центри крові мають тестувати кожну донацію за сучасними стандартами. Це дасть пацієнтам змогу бути впевненими в якості крові, а центрам крові — захищеними від судових позовів.

 

Читайте також: Медзакупівлі. Ціна зволікання

 

Іще одне важливе нововведення — національний реєстр донорів, який працюватиме в загальній системі електронного здоров’я. Реєстр має містити інформацію про донорів, особливості їхнього здоров’я та протипоказання. «Тобто коли людина приходить здавати кров, працівники зможуть ідентифікувати її в реєстрі, вона матиме унікальний код і без тестувань центр зможе отримати інформацію про те, чи може особа в даний момент здавати кров, чи має протипоказання. Це не знімає ланцюжка подальших співбесід і тестувань, але реєстр дасть змогу ідентифікувати кожну донацію, здійснювати облік результатів тестування крові на всіх етапах: заготівля, тестування, використання, реалізація, утилізація, і спостерігати за наслідками трансфузії компонентів крові щодо реакції, ускладнень тощо. Це значно спростить роботу центрам крові та дасть змогу виконувати вимоги щодо безпеки, якості крові й захисту донора», — каже депутатка.

 

В Україні діють і державні, і приватні центри крові, і новий закон врегульовує діяльність останніх. Документ каже, що заготівля крові та її компонентів — прерогатива державних служб крові, а приватні служби зобов’язуються реалізовувати кров та її компоненти в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів. «Якщо виявиться, що ні державні, ні комунальні, ні приватні установи не можуть забезпечувати пацієнтів або лікарні потрібним обсягом крові, можна залучати плазмацентри. Поки що вони заготовляють лише плазму, але в разі дефіциту можуть заготовити цільну кров із єдиною метою: реалізувати в лікарнях, де виникла нестача для пацієнтів. Ціна на ці компоненти має бути встановлена МОЗ, а методику розроблено на рівні Кабінету Міністрів», — розповіла Стефанишина.

 

У системі крові, як і в системі охорони здоров’я загалом (номінально безкоштовній), досі поширені неофіційні платежі, зокрема через погане фінансування галузі. Цю проблему розв’язує Програма медичних гарантій, за якою весь маршрут пацієнта фіксують у системі електронного здоров’я, а медичні заклади отримують від Національної служби здоров’я (НСЗУ) гроші за надані послуги. Систему крові також хочуть зробити частиною Програми медичних гарантій, щоб донорська кров гарантовано була безкоштовною для пацієнтів. За словами Стефанишиної, НСЗУ платитиму лікарням за послугу переливання крові, а лікарня за ці гроші купуватиме її в центрах крові.

 

Читайте також: Чи відчинені двері в реанімацію

 

Більшість пільг за донорство також має бути скасовано, вважає Стефанишина. «Міжнародний досвід свідчить про те, що добровільне донорство — це основа основ. Донорство — це місія, а не заробляння грошей. Ба більше, добровільні й безкоштовні донори залишаються в системі у кризові моменти. У київському центрі крові директор розповідав, що під час пандемії саме безкоштовні донори, які вважають свою допомогу місією, залишились у системі. Люди, які ходять здавати кров за гроші, у систему не повертаються. Безкоштовне й добровільне донорство — найбезпечніше, стверджує ВООЗ. Регулярні донори постійно перевіряються, стежать за здоров’ям, і це дуже добре для системи», — зазначає депутатка. Проте, за її словами, під час обговорення ініціатори реформи вирішили зберегти пільги на п’ять років, щоб простежити, чи справді вони утримують донорів у системі. Натомість стане легше отримати статус почесного донора: одна донація крові прирівнюється до двох донацій плазми та однієї донації компонентів крові, заготовлених аферезом (коли кров переробляють і залишкові компоненти повертають донору. — Ред.), і ці донації можна додавати.

 

Проєкт «Агенти крові», який пропагує добровільне, безкоштовне й регулярне донорство, опитав своїх донорів і встановив, що 90% із них не знають про наявність пільг і не мають у них потреби. «Мотивація першого порядку — це потреба допомогти, тому я не думаю, що скасування пільг зменшить мотивацію донорів чи їх кількість. Донори хочуть визнання, подяки й поваги. А також усвідомлення того, що кров дійшла до реципієнта. Почесний донор — це про визнання державою такого рутинного геройства», — пояснює засновниця проєкту Олена Балбек.

 

Читайте також: Чому в Україні так складно вилікувати рак легень

 

Закон набуває чинності 21 січня 2021 року, до того часу слід підготувати багато підзаконних актів, щоб його було імплементовано й він почав працювати. Система крові отримає три рівні: національний, регіональний і госпітальний. На верхньому рівні вже працює Національний трансфузіологічний центр, функції якого виконує трансфузіологічний відділ ЦГЗ. Він контролює заклади, які виготовляють і використовують компоненти крові, а також розробляє програми популяризації безкоштовного донорства.

 

А поки система вибудовується, українці можуть поліпшити ситуацію самотужки. Донорство крові — це нескладно, особливо у великих містах. На сайті Центру громадського здоров’я можна знайти адреси закладів, які потребують донорської крові, і зробити свій внесок. Список протипоказань невеликий: ВІЛ / СНІД, вірусні гепатити й інші інфекційні хвороби, деякі хронічні захворювання, вік до 18 років, вага до 50 кг. Напередодні здачі крові треба відмовитися від жирної, смаженої та молочної їжі й алкоголю. Уранці слід з’їсти легкий сніданок, а після донації не планувати фізичних навантажень. Повний список правил підготовки є на сайті МОЗ. Перед процедурою з майбутнім донором спілкується лікар, а кров обов’язково тестують на наявність інфекцій, тому це ще й шанс зайвий раз перевірити здоров’я. Головний плюс: кожна донація крові рятує три життя. Усвідомлення цього дає більше задоволення, ніж будь-які пільги.