Суспільство 2020-12-11 19:06 Станіслав Козлюк

Андрій Riffmaster Антоненко. Рік за ґратами

Як просувається судова справа про вбивство журналіста Павла Шеремета і чи показало слідство докази причетності фігурантів розслідування до цього злочину

Минув рік відтоді, як міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив про затримання імовірних убивць Павла Шеремета. 12 грудня 2019 року відбувся брифінг, під час якого слідчі озвучили свою версію подій, назвали імена можливих учасників злочину і показали перші докази. За цей час розслідування однієї з найбільш резонансних справ завершили й передали до суду. А у суспільства назбиралася ціла низка питань, на які досі ані слідчі, ані прокуратура не дали відповідей.

 

Від арійської раси до невстановлених замовників

 

«Суспільство має розуміти грань між патріотизмом і зрадою. Підозрювані — люди відомі», – заявив Аваков під час минулорічного брифінгу. Тож офіційними підозрюваними, а згодом і обвинуваченими у справі про вбивство журналіста стали волонтер, музикант і службовець Сил спеціальних операцій Андрій Riffmaster Антоненко; волонтер, військовий медик, дитячий лікар Юлія Кузьменко; військовий медик, молодший сержант 25-ї повітряно-десантної бригади Яна Дугарь. Окрім них, як переконували під час брифінгу, до злочину могли бути причетні ще двоє людей, а саме подружжя Грищенків, яких підозрювали у спробі вбивства бізнесмена у м. Косів.

 

Читайте також: Справа Шеремета: метаморфози обвинувачень і пропаганда

 

Крім Авакова на брифінг також прийшли тогочасний голова Генеральної прокуратури Руслан Рябошапка та президент України Володимир Зеленський. «Ймовірні вбивці сьогодні були затримані. Ми з вами одержали дуже багато відповідей – ви самі це бачили. Але є ще одне питання – хто замовник? Упевнений, що на це питання обов’язково знайдеться відповідь наступного разу. Я хочу вірити, що це буде третя й остання зустріч стосовно цієї дуже гучної справи щодо вбивства Павла Шеремета», – заявив тоді Зеленський.

 

 

Відповіді, про які говорив голова держави – це порівняння відеозаписів із камер спостереження та низка експертиз. І скидається на те, що й через рік після того брифінгу вони лишаються чи не ключовими доказами у справі. Як відомо, Павла Шеремета вбили 20 липня 2016 року: автомобіль, на якому він їхав, підірвали на розі вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка. В ніч перед убивством камери відеоспостереження зафіксували двох людей, які закладали під авто журналіста вибухівку. Завдяки цим записам вдалося відстежити шлях імовірних убивць. Так само слідство апелює до відео, знятого за кілька днів до злочину: на них нібито зафіксовано, як дівчина «фотографує» розташування камер спостереження. Згодом, вже 2019 року, слідство зняло на відео Антоненка, Дугарь та Кузьменко. Порівняло ці записи з відео 2016 року. Для цього навіть запросили британського експерта Івана Бірча. І слідчі зробили висновок, що на відеозаписах можуть бути одні й ті самі люди.

 

Також за цими відео (не надто високої якості) провели портретно-психологічну експертизу, під час якої нібито змогли встановити осіб із записів камер спостереження. Загалом же під час розслідування слідство нібито допитало понад 3,7 тис людей, отримало відеозаписи з понад 200 камер, провело майже 50 експертиз і відпрацювало 44 тис. (!) абонентів мобільного зв’язку. В результаті, версія слідства виглядала так. Антоненко, Кузьменко і Дугарь створили злочинну групу. «Захопившись ультранаціоналістичними ідеями та культивуючи велич арійської раси» вони вирішили вбити відому людину, аби збурити масові протести в країні і дестабілізувати ситуацію. Слідство, зокрема, як доказ наводило розмову Кузьменко з одним зі знайомих, під час якої обговорювали «обстріл Києва з реактивної артилерії». Щоправда, адвокати отримали результати лінгвістичної експертизи, які підтверджують, що розмова була побутовою і в ній аж ніяк не обговорювався майбутній злочин (що не заважає прокуратурі раз по раз заявляти про цей факт як про аргумент для продовження запобіжного заходу – ред).

 

 

Ціллю став Павло Шеремет. В ніч на 20 липня 2016-го, за версією слідчих, Антоненко разом із Кузьменко заклали під автомобіль журналіста вибухівку. За кілька днів до того Дугарь нібито проводила «розвідку» й фотографувала камери спостереження на вулицях. Підривала автомобіль також нібито Кузьменко. Подружжя ж Грищенків, на думку слідчих, допомагало Антоненку зробити вибуховий пристрій з міни МОН-50. Тим паче, подібним пристроєм Грищенки нібито намагалися підірвати бізнесмена з Косова. Як один з доказів причетності Антоненка до злочину слідство називало «міну», яку знайшли у музиканта вдома під час обшуку.

 

Читайте також: Андрій Антоненко: «Я вважаю себе політв’язнем і військовополоненим у власній країні»

 

Власне, ґрунтуючись на експертизі відеозаписів, телефонних розмовах і «міні» прокуратура висунула підозру затриманим. Антоненка й Кузьменко одразу відправили до слідчого ізолятора, Дугарь опинилася під нічним домашнім арештом. Вже весною 2020-го слідство завершили. І за цей час у справі відбулися певні зміни.

 

Одна з найбільших – розділення справи. Варто пояснити, що від початку існувала велика справа щодо Антоненка, Дугарь і Кузьменко. Як пояснили у коментарі Тижню адвокати фігурантів справи, саме у цьому, першому провадженні відбувалися всі експертизи й слідчі експерименти. Саме там містилися оригінали відеозаписів з камер спостереження і тексти експертиз ходи. Загалом у ній нараховували близько 200 томів. Вже після завершення слідства, у доволі стислі терміни, як переконують адвокати офіційних обвинувачених, за добу прокуратура виокремила з цього провадження окрему справу на майже 40 томів. В подальшому цю справу мали передати до Шевченківського районного суду Києва, який, ґрунтуючись на отриманих доказах, має розібратися: причетні троє людей до злочину чи ні.

 

 

Адвокати, втім, побоюються, що слідство могло спробувати приховати частину доказів. Аби це перевірити, під час судового засідання 10 грудня вони просили суд надати дозвіл на тимчасовий доступ до документів першої, великої справи.

 

«Ми не бачили багатьох документів. Наприклад, нам показали висновки експертиз, але ніхто не дав ознайомитися з фактажем, на підставі якого ці висновки зробили. Нам не показали оригінали відеозаписів – лише нарізку, яку імовірно робили в кабінеті слідчого. Ми ще під час слідства просили надати такий доступ, зверталися до Печерського райсуду. Але нас ігнорували. Скажімо, ми подавали клопотання у березні, а його розгляд призначали на липень. Насправді, там у нас досі частина клопотань лежить без розгляду. І ми не знаємо, які матеріали слідство залишило у першій, великій справі. Звісно, прокуратура має виконувати свою роботу сумлінно. Але у цій справі від початку відбувалися дивні речі. Адже коли голова МВС, президент роблять однозначні заяви щодо винуватості людей, то я припускаю, що мета цього розслідування – не розкрити злочин і покарати винних», – пояснював у коментарі Тижню адвокат Антоненка Дмитро Круговой після засідання 10 грудня.

 

Читайте також: Справа Шеремета. Мем як доказ

 

Врешті, коли справу передали до Шевченківського суду, звідти зникли згадки про арійську расу. Натомість, з’явилися невстановлені замовники. Так, за новою версією, існує група невідомих людей, які з особистих мотивів вирішили вбити Павла Шеремета. І вони замовили цей злочин працівнику прес-служби Сил спецоперацій, дитячому лікарю та бойовому медику. Також зникли зі справи й згадки про подружжя Грищенків. Більше того, півроку знадобилося судам і прокуратурі, аби зважити на алібі Кузьменко: якщо раніше прокурори переконували, що вона на ранок вбивства журналіста перебувала поруч із місцем злочину, то згодом почали говорити, що жінка була вдома з сім’єю. Власне, на чому вона й наголошувала від самого початку слідства.

 

 

Питання без відповідей

 

Попри те, що Шевченківський райсуд Києва з вересня розглядає справу про вбивство Шеремета по суті, за три місяці роботи прокуратура так і не показала жодного нового доказу, який би доводив причетність Кузьменко, Дугарь та Антоненка до резонансного злочину. За осінь не відбулося й десятка судових засідань. Втім, цьому є об’єктивні причини: частина суддів тривалий час хворіла. Разом із тим, з вересня до грудня встигли сформувати суд присяжних і пройти етап клопотань, який в подальшому має спростити дослідження доказів.

 

«Тривалий час не було засідань через хворобу судді, так. Ми пройшли стадію клопотань, які допоможуть у майбутньому досліджувати докази. Але у більшості клопотань, які ми заявили, нам відмовили. Зокрема щодо доступу до матеріалів першої справи, у якій власне і затримували Антоненка, Дугарь та Кузьменко. Прокурор, коли просив продовжувати запобіжні заходи, міг би подавати нові докази, аби обґрунтувати ризики. Аби пояснити, чому м’якші запобіжні щодо Антоненка (наприклад, не утримання в СІЗО, а нічний домашній арешт чи застава – ред.) не можна використовувати. Так, прокурори весь час говорять про ризик втечі, бо Антоненко знає, що його звинувачують у тяжкому злочині, і боїться покарання. Але це ризик, який може бути актуальним в момент, коли людину схопили на гарячому. Але коли пройшов рік – то це ризик уже сумнівний. Є справа Європейського суду з прав людини від 1968 року «Неймайстер проти Австрії». І там ідеться про те, що також варто оцінювати моральні якості людини, її оточення, спосіб життя. Ви бачили спосіб життя Антоненка, його оточення. У СІЗО він має хорошу характеристику. Чому б він мав раптово змінити поведінку?» – коментує ситуацію Круговой.

 

 

Власне, через рік слідство так і не дало відповідей на питання, яке суспільство ставить щоразу, коли фігурантів справи Шеремета привозять в суди. Наприклад, чому експертиза встановила, що зріст злочинців з камер спостереження має бути однаковий: приблизно 170-175 см, враховуючи взуття і головні убори. При цьому «чистий» зріст Антоненка (без взуття – Ред.) – 180 см. Зріст Кузьменко – 166 см. Вони неодноразово намагалися продемонструвати цей аргумент суддям, міряючись зростом прямо в залах судових засідань: востаннє вони це робили в Шевченківському райсуді 10 грудня. Проте, це дало бажаного ефекту й судді аргумент проігнорували.

 

Читайте також: Білими нитками

 

Також цікавить, як саме британський експерт проводив експертизу ходи та чи є у слідства інші докази. Адже попри те, що радник Авакова Антон Геращенко заявляв, що «хода для кожної людини унікальна» і вона «як відбитки пальців», жодних наукових підтверджень цієї тези не існує. Так само, як не існує і єдиної методики, за якою такі дослідження проводяться. Більше того, у самій експертизі є посилання на наукову літературу, яка говорить: експертиза ходи може бути лише допоміжним доказом, але аж ніяк не ключовим.

 

Ще одне питання – свідок Олексій Єрмілов, який після затримання Антоненка заявляв, що в ніч убивства музикант був у нього вдома за 40 км від Києва. Ці слова, щоправда, не підтвердилися. А захисники музиканта жодного разу не заявляли цю людину як свідка. При цьому прокуратура вже рік наголошує, що «Антоненко шукав собі алібі» і «впливав на свідків».

 

 

«Я не надто знайомий з Єрміловим. Колись давав йому пару уроків гри на гітарі, він друг мого брата. Колись я у нього ночував, але не в ніч, коли вбили Шеремета. Я не знаю, чому ця людина з’явилася. Може переплутала дати. Може хотіла хайпу. Не знаю. Але ми ніколи не посилалися на його слова», – заявив Антоненко в суді 10 грудня.

 

Крім того цікаво, як саме слідство встановило, що Антоненко, Кузьменко і Дугарь були знайомі між собою в липні 2016 року. Кузьменко у коментарях журналістам пояснювала, що спілкувалася з Антоненком, оскільки була свідком ДТП, в яке потрапив його син. Також відвідувала його концерт. Антоненко в інтерв’ю Тижню свого часу зізнався, що до весни 2020-го думав, що Дугарь – чоловік.

 

І ключове питання: що з експертизами зросту? І чи є вони в матеріалах справи, яку мають передати до Шевченківського райсуду Києва? Адже різниця в зрості – ключовий контраргумент захисту, який доводить невинуватість Антоненка, Дугарь і Кузьменко. Прокуратура має почати показувати свої докази в суді 17 грудня. Імовірно, тоді суспільство зможе побачити нові факти, які доведуть бодай опосередковану причетність офіційних фігурантів справи до вбивства Павла Шеремета. Втім, зважаючи на попередній досвід, на це навряд варто сподіватися.

схожі публiкацii