Політика 2021-02-03 16:19 Крапивенко Дмитро

Контрудар

До інформаційної війни цілком доречно застосовувати воєнну термінологію. Диверсійні загони ворога, консолідовані у медіахолдингу «Новости», більше відомому як «телеканали Медведчука», суттєво наростили свою потужність і вели неприховану антиукраїнську пропаганду та агітацію, не зустрічаючи при цьому належного опору від українських органів державної влади.

Їм протистояли хіба що невеликі партизанські загони блогерів, фактчекерські організації та кілька незалежних ЗМІ. Але повноцінно тримати фронт проти добре профінансованого й «укріпленого» в технічному сенсі ворога було складно. Аж ось 2 лютого по угрупованню противника з боку РНБО було завдано удар, який скував інформаційні сили ворога і позбавив його стратегічної ініціативи. Таку диспозицію маємо на 3 лютого.

 

Українці схильні довго й наполегливо рефлексувати над своїми поразками. Хто не чув фрази «Ну інформаційну війну ми програли повністю»? Вимовляється вона з гірким страдницьким пафосом, у стилі того, що Остап Вишня описав словами «Я так і знав». Від морального налаштування на війні багато що залежить, і готовність програвати неабияк налаштовує на поразку, а в певному сенсі навіть «програмує» її. Так, п’ята колона, на жаль, помітно присутня в інформаційному просторі. Чи намагалась влада зменшити цю присутність? Так, і неодноразово. Мовлення російських каналів заблокували у 2014-му, соцмережі та онлайн-сервіси з РФ — у 2017-му. Скептики обов’язково згадають про невмирущий VPN і спритних операторів кабельного ТБ, але українська аудиторія цих ресурсів скоротилася в рази, і це факт. І з останнього: 1 лютого СБУ повідомила про викриття агентурної мережі, яка діяла через анонімні телеграм-канали (див. Тиждень № 4/2021), а вже 2 лютого РНБО застосувала санкції проти Тараса Козака, народного депутата від «Опозиційної платформи — За життя» (ОПЗЖ), який є формальним власником медіахолдингу «Новости». Чи є привід відкорковувати шампанське і святкувати перемогу? Аж ніяк. Виграно навіть не битву — зроблено всього-навсього спробу (!) оточити одне з угруповань ворога.

 

Читайте також: Московський акцент українських ЗМІ

 

Президент отримав низку бонусів. По-перше, знизив градус критики на свою адресу. Чимало його опонентів із патріотичного табору, умовно кажучи, схвально поплескали Володимира Зеленського по плечу. Власне необхідність блокування діяльності пропагандистських каналів він ніколи не заперечував, інколи згадував про це, а на літній пресконференції навіть відкрито тролив журналістку «NewsOne». Останнім часом ці телеканали затято критикували владу та особисто президента з позицій своїх політичних патронів із ОПЗЖ. Це позначалося на рейтингах: Зеленський та його партія втрачають популярність, а проросійські сили навпаки нарощують. І роль медіаактивів у цьому важко переоцінити. По-друге, останнім часом велося чимало розмов про співпрацю між «слугами» й ОПЗЖ. Санкції проти Козака — спроба заявити, що президент до проросійської політсили сентиментів не має. По-третє, Зеленський демонструє силу, у наявності якої дедалі більше сумнівалися не тільки його опоненти, а й прихильники.


Одразу після рішення РНБО чимало скептиків висловили думку, що, мовляв, українські суди скасують рішення влади, і телеканали холдингу «Новости» швидко відновлять своє мовлення. Підстав для такого скепсису достатньо. По-перше, абсурдних і сумнівних судових рішень у нас не бракує. По-друге, «великий комбінатор» Андрій Портнов може спробувати показати усю свою могутність. По-третє, є прецеденти гальмування президентських рішень, як-от із розпуском Конституційного Суду. По-четверте, у рішення РНБО є кілька вразливих місць, зокрема аргументація причетності Тараса Козака до фінансування тероризму. Публічно вона ніяк не озвучена, і саме на цьому зіграв голова Верховної Ради Дмитро Разумков. Він — єдиний із членів РНБО, хто не підтримав санкції проти Козака. За його словами, йому для такого рішення забракло доказів проти медведчуківського функціонера. Хоча причина, мабуть, в іншому — пан Разумков відкрито дистанціюється від президента і його партії. А його свіжий агітаційний ролик (хоча в країні не відбувається виборчої кампанії) свідчить про наявність у нього президентських амбіцій. Певно, саме з цих міркувань Разумков прагне вивищитися над сутичкою, або «не роз’єднувати країну».

 

Читайте також: Віктор Медведчук: ще один привид із 90-х


Очікуваний ґвалт про кричущий наступ на свободу слова не забарився. Його підняли журналісти холдингу, депутати ОПЗЖ і відомий своїми симпатіями до пропагандистів голова Національної спілки журналістів Сергій Томіленко. Зрозуміло, що українськими майданчиками цей ґвалт не обмежиться, і всі ці плачі про цензуру і «політичну розправу» вийдуть на міжнародний рівень. І певний відгук це отримає. Серед частини європейських чиновників і депутатів — проросійських «консерв» і просто не обізнаних із нашими реаліями політиків — гарантовано. Але критика від перших ешелонів влади західних країн навряд чи звучатиме. Бо йдеться все ж не про «закриття телеканалів», а про блокування активів людини, яку підозрюють у фінансуванні тероризму. Це чутливе питання, надто на тлі недавніх заворушень у Вашингтоні, коли арешти супроводжувалися хвилею блокувань небезпечних акаунтів. Зауваження умовного Заходу, найімовірніше, зведуться до закликів до прозорого розслідування і неупередженого правосуддя.


Серед іншого, проросійські діячі закликають своїх прибічників до масових протестів. Але це навряд чи варто сприймати як серйозну загрозу. По-перше, як показали події 2014-го, без «десанту» з Росії такі протести не будуть ані масовими, ані агресивними. По-друге, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков не втратить шансу на свої п’ять хвилин слави і зробить усе для того, щоб запобігти провокаціями і насильству, якщо на них наважаться «рятівники» проросійського медіахолдингу.

 

Читайте також: П'ята колона - злоякісна пухлина


В оточенні у ворога є кілька варіантів: здатися, вирватися з кільця чи виходити дрібними групами без боїв. Перший варіант виключений: окрім оточених сил, у них є резерви — канал «Наш», видання Страна.ua і ютуб-канал Анатолія Шарія. Усю «незручну паузу» доведеться закривати їм. Вирватися з кільця означає скасувати рішення влади через суд: зухвало, результативно, переможно, з мінімальними втратами. Виходити без боїв — змиритися з втратою холдингу і почати розбудовувати альтернативний. Медведчук і його російські патрони цілком можуть дозволити собі «Козака 2.0» — нову фігуру зі стерильною біографією, на яку швидко зареєструють новостворені медіаактиви і переведуть працювати туди всіх найманих пропагандистів із холдингу «Новости». Шлях не з простих, із очевидними матеріальними втратами і можливими труднощами ще на етапі реєстрації. Варіантом може бути придбання якогось не надто рейтингового телеканалу, який візьме на себе ті самі функції, що й заблоковані «підрозділи». Але запобігти цьому теж можливо, якщо перед компетентними органами поставлять відповідні завдання.


Володимир Зеленський, який колись грав бутафорського Наполеона, може зараз крізь окуляр дивитися на вигідну диспозицію на початку битви. Але важко сказати, чим стане вона для нього — Аустерліцем, Бородіно, Березиною чи Ватерлоо.

схожі публiкацii