Політика 2021-02-04 10:17 Голуб Андрій

Слово президента. Про медійну активність Зеленського

Як змінилася медійна та комунікаційна політика Володимира Зеленського

Початок лютого минає під знаком відносин президента з медіа. У перший день місяця вийшло його інтерв’ю Джонатану Свону для програми Axios на HBO. Наступного дня з’явився указ про санкції проти «гаманця Медведчука» нардепа Тараса Козака, що дав змогу заблокувати трансляцію трьох його каналів в Україні.


Наслідки другої події ще повністю незрозумілі. Проте варто вкотре наголосити на кількох базових пунктах: News One, «112 Україна» та ZIK не мають жодного стосунку до журналістики, а тому розглядати їх блокування в розрізі порушення свободи преси немає сенсу. Рішення РНБО та президента давно назріле.


Що ж до інтерв’ю, то воно дало багато поживи для аналізу комунікативних навичок і самого президента, і його Офісу загалом. Ту розмову важко назвати успішною. Передусім чергову порцію матеріалу здобули жартівники. Вони схопилися за тезу Зеленського, що той передусім запитав би колегу Джо Байдена про те, чому ми досі не в НАТО.

 

Читайте також: Випробування демократією


Вона не єдина в інтерв’ю видається щонайменше дивною, принаймні за формою. «І, вибачте, якби я тоді (у 2014-му. — Ред.) був президентом, ми там усі вмерли б у Криму, але «зелених чоловічків» не пустили б», — заявляє президент, який колись доводив, що «готовий на все» заради миру.


Комусь постійне вказування на недоліки у словах Зеленського може видатися перебільшеним. Справді, з погляду сенсів у тому ж інтерв’ю для Axios немає нічого такого, що могло би спричинити різке неприйняття. Запитання про НАТО, вочевидь, підкреслює незмінність євроатлантичного курсу. Фраза про Крим підказує, що влада не збирається забувати про окупований півострів, а також досі готова критикувати опонентів за події семирічної давнини. Однак медійна проблема Зеленського не в конкретних словах і реченнях, які він озвучує. Ідеться про системний недолік, усунути який складно навіть геніальним радникам в Офісі президента (якби такі там були). Він полягає в невпевненості Зеленського під час політичної розмови на рівних.


Для аргументації варто нагадати, як формувалися стосунки президента з журналістами. Почалося все з обіцянки швидко провести пресконференцію після того, як Зеленський обійме посаду. Зрештою, на неї довелося чекати майже п’ять місяців. Та й невідомо, чи був би рекордний 14-годинний пресмарафон (див. «Говорить Зеленський»), якби не інформаційне тло у вигляді протестів через «формулу Штайнмаєра» та «злив» розмови з президентом США Дональдом Трампом. Ховати Зеленського далі не можна було ані від українських, ані від іноземних медіа. Той марафон став своєрідним підсумком першого періоду президента на посаді. «Як довела наша виборча кампанія, ми спілкуємося з суспільством без посередників, без журналістів», — слова тодішнього глави Офісу президента Андрія Богдана можна використовувати як епіграф того періоду.


Спроба позбутися традиційних медіа була приреченою на невдачу. Однак значно гіршим для Зеленського виявилося те, що попри зміну підходів у майбутньому, саме старт задав тон подальших стосунків із журналістами. Якщо ширше — то й із аудиторією загалом. Важливий нюанс: у словах Богдана не випадково йшлося саме про «журналістів», а не про «медіа». Зручні майданчики для власних дій у медіапросторі в Зеленського намагалися знайти і на початку, і пізніше, коли образ президента вперше вирішили підкорегувати.

 

Читайте також: Токсичне оточення


Одночасно з утратою Андрієм Богданом впливу та посиленням іншого Андрія — Єрмака, з’явилися також ознаки зміни підходів. Знаково, що вихід першого інтерв’ю Зеленського українським ЗМІ — агентству Інтерфакс-Україна — збігся в часі з оголошенням про відставку Богдана.


Насправді новий підхід Зеленського просто повторював стратегію інших українських політиків. Охолодження стосунків з Ігорем Коломойським і потеплішання взаємин із Рінатом Ахметовим позначилося також зміною улюбленого домашнього медіамайданчика президента. Замість «плюсів» ним став телеканал «Україна». Із журналістами саме цього каналу президент за 2020 рік спілкувався тричі — і окремо, і разом з іншими українськими каналами, і в парі з польським «TVP1» — у жовтні Зеленський із польським колегою Анджеєм Дудою дали одночасне інтерв’ю.


Стосунки з українськими журналістами загалом у президента залишилися напруженими. Пресконференція з нагоди року на посаді запам’яталася відмовою низці ЗМІ в акредитації та суперечками з тими, хто таки отримав слово. Водночас Зеленський, за прикладом свого попередника, активно прорубував особисте вікно у світ. 2020-й із погляду комунікації президента — передусім рік спілкування з іноземними медіа. 16 із 18 таких розмов відбулися торік. Із представниками національних ЗМІ за весь час на посаді було лише дев’ять спільних заходів. Це якщо рахувати події у стилі «велопробіг до Дня журналіста».

 

Читайте також: Бої місцевого значення


У такій статистиці криється також причина, чому інтерв’ю Зеленського іноземним ЗМІ запам’ятовують краще (див. «Говорить Зеленський»). Передусім їх просто значно більше. По-друге, іноземні журналісти намагаються говорити із Зеленським на рівних — як із черговим гостем, — що явно не найзручніше для українського президента. Торік у жовтні він дав інтерв’ю для програми ВВС HardTalk. До нинішньої розмови з Джонатаном Своном саме вона викликала найбільше нарікань. І річ не в темах, які порушували співрозмовники Зеленського. Річ у тім, що президент не може чітко й аргументовано відповісти на багато запитань. Наприклад, ведучий ВВС HardTalk Стівен Сакур поставив просте і, здавалося б, прогнозоване запитання про чиновників часів Віктора Януковича поруч із Зеленським. Тоді саме набув розмаху скандал довкола Олега Татарова. «В правоохоронних органах працювало багато різних людей за часів Януковича. Вони залишалися працювати за часів Порошенка. Багато таких людей. Там були професіонали», — так тоді відповів Зеленський. Багато слів, але жодного власне про Татарова.


З одного боку, невпевненість і невиразність Зеленського в розмовах із західними журналістами — це наслідок того, що його образ наприкінці другого року повноважень іще не завершено. Різні керівники його Офісу намагалися ліпити з президента щось своє. У підсумку виходить нагромадження різних ідей, які погано поєднуються між собою.

 

З іншого — президент не має якісних «тренувань» удома. Зеленський любить повторювати, що в нього немає власного телеканалу, а олігархічні до нього несправедливі. Однак медіаактивність Зеленського свідчить, що він має тільки дві відповіді на цю проблему: або домовлятися з кимось із олігархів про «тепле місце», або говорити, що впорається і без «посередників, маніпуляцій та брехні» ЗМІ. Інших варіантів — наприклад, цілеспрямовано йти до тих, хто його критикує, — поки що на обрії не видно. Тому не варто дивуватися, якщо наступна гостра розмова з іноземним журналістом завершиться черговим казусом і висміюванням.