Світ 2021-02-21 09:47 Лазарева Алла

Замінити труби кораблями

Чому відновлення конфлікту довкола «Північого потоку-2» є вікном можливостей для української дипломатії

Заява французького держсекретаря з європейських справ Клемана Бона збила з пантелику експертні енергетичні кола в Європі. «Франція позитивно ставиться до того, щоб Німеччина у відповідь на репресії проти опозиції та демонстрантів, які здійснює Кремль, відмовилася від добудови газогону «Північний потік-2», — заявив Бон в інтерв’ю радіо France Inter. І нехай навздогін міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан уточнив, що «йдеться насамперед про німецьку відповідальність», — процес пішов. Від початку лютого жодне поважне французьке медіа не оминуло гіпотези можливої зупинки «Північного потоку-2», хоча зазвичай про газогін пише спеціалізована преса. Франція не залежить від російського газу, базова енергетика — атомна, диверсифікацію джерел збудовано грамотно. Концерн Engie вклав у проєкт свої €950 млн радше про всяк випадок, аніж стратегічно. Нічого екзистенційного.


Французькі екологи також скористалися ситуацією в Росії, щоб зажадати конкретики. Філія міжнародної мережі «Друзі Землі» у Франції запропонувала уряду «позамітати під своїми дверима», бо Engie, де уряд є найбільшим акціонером, — партнер у проєкті «Північний потік-2». У пресрелізі, що добре розійшовся в медіа, організація закликала владу до послідовності: «Уряд має публічно зобов’язатися відмовитися від фінансової підтримки будь-якої газовидобувної діяльності в російській Арктиці, зокрема щодо проєкту Arctic LNG2, де бере участь Total… «Північний потік-2» — це не лише справа Росії та Німеччини, це також проєкт, співфінансований Engie. Французька держава як акціонер має взяти на себе відповідальність і змусити Engie вийти з консорціуму, створеного для побудови газопроводу». Якщо якісна французька преса віднедавна змінила тон і зміст публікацій про «Північний потік-2», то експертні кола залишаються на стриманих позиціях.

 

Читайте також: "Північний потік–2": політика чи бізнес-інтерес?

 

«Путін домігся свого, він посіяв і підживлює розбрат між європейцями, — сказала в розмові з Тижнем експертка з енергетичних питань Жюлі Монфор. — Байден мовчить, а ймовірний наступник Меркель — Армін Лашет — відомий своїми проросійськими симпатіями. Обурення, що раніше здійнялося в Німеччині через замах на Навального та видворення німецького дипломата, швидко втамувалось економічними інтересами. Я сприймаю заклики спинити газогін із песимізмом та симпатією. Було би добре, якби Франція справді знайшла в собі сили вийти з консорціуму. Але чи так станеться? На наших очах і Німеччина, і Туреччина за допомогою Росії перетворюються на великі енергетичні хаби. Розумно було би поступово переходити на скраплений газ та альтернативні джерела енергії, замінити труби на кораблі, як це вже роблять Польща, Литва й Хорватія. Українцям варто максимально скористатися ситуацією довкола «Північного потоку-2» й нагадати світу про себе: про свої втрати у Другій світовій, про нинішню роль у системі європейської безпеки, зокрема й завдяки газопроводу, по якому європейці нині отримують російський газ».

Неуспішний візит Жозепа Бореля до Москви вкотре привернув увагу європейців до справжньої якості відносин, що склалися між Євросоюзом і РФ. Зневага до опонента, брутальність, агресивність з боку Москви — це шанс для Києва зіграти на контрасті. Запропонувати комфортний, партнерський діалог


Лобісти Кремля завжди наголошують на економічному складнику протестів проти побудови «Північного потоку-2». Мовляв, якщо Україна, Польща та країни Балтії опиняться поза транспортною схемою, то втратять серйозні кошти за транзит, а Сполучені Штати лише шукають у ЄС нових ринків для свого скрапленого газу. Експерти підказують, що українській дипломатії натомість важливо наголошувати на інтересах європейської безпеки. «Допоки російський газ іде на Захід через українську територію, Росія не зацікавлена переходити до активних бойових дій, щоб захопити більше українських земель: ніхто не нападає на свої гроші, — поділилася міркуванням з Тижнем Жюлі Монфор. — Натомість якщо «Північний потік-2» запрацює на повну потужність, геополітична ситуація зміниться. Не тільки для України, а й для всієї системи європейської безпеки».


У чому причина корекції французької позиції щодо «Північного потоку-2»? На думку директора Центру енергії та клімату Французького інституту міжнародних відносин (IFRI) Марка-Антуана Ейль-Маззега, газогін знову став темою політичних дискусій із декількох причин. «Ідеться про безсилля європейців перед американськими екстериторіальними заходами, про безсилля перед внутрішньою та зовнішньою брутальністю Кремля, про вагання щодо санкцій щодо цілком легального проєкту, — пояснив Ейль-Маззега Тижню. — Європейці не мають спільної позиції стосовно двох стратегічних питань: щодо майбутнього використання газу і щодо відносин із Росією. Нарешті, багатьох дратують одноосібні енергетичні рішення Німеччини, оскільки наслідки впливають на всю Європу. Оскільки очевидно, що ЄС іще довго потребуватиме російського газу, треба якнайшвидше визначитися, як саме цей газ транспортувати. Залишити «Північний потік-2» у підвішеному стані означає також заблокувати ймовірну модернізацію або реструктуризацію українського коридору».

 

Читайте також: Марк-Антуан Ейль-Маззега: «Те, що сьогодні відбувається між Росією та Сполученими Штатами, — це не холодна війна, а справжня конфронтація»


Коли Лавров відверто блефує у прямому ефірі, а багато європейців таки замислюються, чи наявна справжня загроза повного розриву відносин ЄС із РФ, українській дипломатії сам Бог велів скористатися моментом. Запропонувати взаємовигідну співпрацю в царині відновлюваної енергії, нагадати про потенціал українських газосховищ, що перебувають неподалік кордону ЄС, не втратити можливості укласти нові партнерства, нехай тактичні, з тими, хто не проти зупинити «Північний потік-2» через загострення ситуації в Росії. Тим паче, трохи часу для цього є. «Через американські санкції Газпрому нині не доступні нормальні трубоукладники, — поділився міркуваннями з Тижнем Михайло Гончар, голова Центру глобалістики «Стратегія ХХІ». — Баржа «Фортуна», на відміну від трубоукладників швейцарської Allseas із динамічним позиціонуванням, для швидкого прокладання не призначена, це примітивний плавзасіб якірного позиціонування. «Фортуна» прокладає 400 м на добу. Я зумисне підрахував: щоб добудувати ті 147 км, що залишилися, знадобиться 24,5 місяця. Це робота на два роки. Те, що відбувається зараз, частково є пропагандистською кампанією, блефом. Російська стратегія зазнала певної трансформації: росіяни перебувають ніби трохи в тіні німецько-австрійської активності. Відбувся своєрідний неофіційний розподіл праці. Росія обіцяє добудувати за будь-яку ціну бодай одну нитку, а вже німці мусять докласти зусиль в отриманні сертифікації й необхідних дозволів на експлуатацію труби. Тому німецька сторона кинулася доводити, що їй цей газогін потрібний, навіть Штайнмайєра запустили з сумнівними історичними паралелями… Але реально в рамках ЄС цей проєкт на офіційному рівні підтримують лише дві країни: уряди Німеччини й Австрії. Французька позиція неоднозначна, незважаючи на те, що говорив Макрон на підтримку Меркель. Французи розуміють: якщо трубу буде добудовано, франко-німецький альянс послабне, бо посилиться російсько-німецький тандем. Францію затінять…».

 

Читайте також: Своя сорочка. Як російський газогін розколює єдність Заходу


Неуспішний візит Жозепа Борреля до Москви вкотре привернув увагу європейців до справжньої якості відносин, що склалися між Євросоюзом і РФ. Зневага до опонента, брутальність, агресивність із боку Москви — це також шанс для Києва зіграти на контрасті. Запропонувати комфортний, партнерський діалог, а також взаємні вигоди від інтеграції України до економічного й енергетичного європейського простору. «На чому могла би грати наша дипломатія? — розмірковує Михайло Гончар. — Насамперед, узяти в роботу статтю 274 Угоди про асоціацію. Вона фіксує, що сторони — Україна, ЄС і країни — члени ЄС,— «докладають зусиль для сприяння використання інфраструктури передачі та збереження газу із метою подальшої інтеграції ринків енергетичних товарів». Кожна сторона має взяти до уваги енергетичні мережі й можливості іншої сторони. Про що йдеться? Якщо газотранспортна система України має надлишок вільних потужностей, які перевищують потужність «Північного потоку-2», то Брюссель і Берлін мали би сказати Москві: згідно з угодою, спочатку мають бути використані вільні потужності українсько-словацького маршруту, а вже потім, якщо їх бракуватиме, будуватимемо нові газогони. Думаю, що зараз, попри німецькі потуги показати проєкт як європейський, яким він не є, наша дипломатія має нагадати, що саме записано в Угоді про асоціацію. За підсумками минулого року, беручи до уваги, що фактичний обсяг транзиту через нашу ГТС становив трохи менш ніж 56 млрд м3, а потужність нашої ГТС — 146 млрд м3, то ми маємо 90 млрд «кубів» незавантажених потужностей. Не потрібні ні «Турецький потік», ні «Північний потік-2». Сумарно їхня потужність становить 86 млрд м3. Тут наша дипломатія раніше не допрацьовувала, і я розумію чому. Коли в 2017 році були спроби зініціювати консультації з приводу статті 274, у Брюсселі дали зрозуміти: ви можете нам закидати, що ми цієї статті не дотримуємося, але якщо наполягатимете, ми знайдемо інші статті, які не виконуєте ви. Зараз настав час знову нагадати про цю статтю. Але передусім нам конче потрібно й далі активно працювати з американцями. Тихо й непомітно робити спільну справу нищення «Північного потоку-2». Без санкцій США ні наші, ні польські зусилля не будуть визначальними. Будівництво газопроводу в грудні 2019 року зупинили тільки американські санкції».

 

Читайте також: «Північний потік-2» на штучному диханні


На думку дослідника, у німців небагато шансів домовитися з американцями про відмову від санкцій щодо «Північного потоку-2». «Ситуація видається досить однозначною, — вважає Михайло Гончар. — Якщо американці поступляться, то США покажуть себе слабким гравцем. Це буде потужний іміджевий і внутрішньополітичний (на тлі невдачі з другим імпічментом Трампу), і на міжнародній арені самовбивчий удар по Байдену та його команді. А завершення «Північного потоку-2» стане тріумфом росіян і німців. Виникає новий символ російсько-німецького тандему: чотири труби двох потоків імені Путіна — Меркель — Шредера. Цей тріумф російська пропаганда розтрубить на рівні перемоги у «Великій Вітчизняній», а в Берліні продемонструють, що США Європі не указ. Комусь у Вашингтоні може здаватися, що компроміс може полягати в тому, щоб росіяни добудували лише одну нитку й замість 55 млрд м3 газу «Північний потік-2» транс­портував би лише 27,5 млрд м3. Тобто немає явного переможця і явного аутсайдера: одні повністю не змогли збудувати, інші — зупинити. Але такий «компроміс» неприйнятний ні для нас, ні для Польщі, ні для американського Конгресу».
Так само, як сила Росії — у слабкості інших, російські проблеми — це українські нові можливості. Нині, через ситуацію з Навальним, вони вкотре з’явилися. Головне — побачити ці нові двері й не боятися в них постукати. 

схожі публiкацii