Світ 2021-03-04 09:34 Кароліна Дрютен
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Новий світопорядок Джо Байдена

Під керівництвом нового президента Америка знову має стати лідером, обмежувати владні прагнення Китаю та вказувати таким автократам, як Ердоган і Путін, на їхні межі. Для цього Байдену потрібні союзи. І саме Німеччина підводить його у важливий момент

Новий президент США Джо Байден успадкував країну, яка останнім часом крок за кроком сходила зі світової арени, діяла непослідовно й ігнорувала союзників. Автократи відчули нішу, яку залишила втомлена «нескінченними війнами» Америка. Тепер це має завершитися. «Америка повернулася. Дипломатія повернулася», — сказав Байден у своїй першій президентській зовнішньополітичній промові. Однак єдиною силою світового правопорядку Вашингтон знову не стане. Односторонній момент після закінчення холодної війни минув. У США є міжпартійний консенсус про обмеженість американської активності у світі. І Байдену доведеться мати справу з багатьма внутрішньополітичними викликами: пандемія, расові безпорядки, державні борги. Для зовнішньої політики залишаються обмежені ресурси.
Уряду Байдена потрібна підтримка. Для творення нового світопорядку президент повинен укладати вдалі союзи. Погляд на карту світу очима Байдена унаочнює, на кого можна робити ставку, а де чигають пастки.

 

Противник 1: системні суперники


Китай є найбільшим конкурентом США — це Байден підтвердив у своїй зовнішньополітичній промові. Піднебесна розширює свій вплив у всьому світі. З одного боку, ідеться про економіку, як-от ініціативу «Один пояс — один шлях», гігантський китайський торговельний та інфраструктурний проєкт у понад 60 країнах Азії, Африки та Європи. З іншого — про військову силу, передовсім у Південно-Китайському морі, а також про технологічну перевагу.


У своїй першій телефонній розмові з китайським лідером Сі Цзіньпіном Байден удався до серйозного тону і критикував «примусову й нечесну економічну практику Пекіна, репресії в Гонконгу, порушення прав людини в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі й дедалі зухваліші дії в регіоні, зокрема і проти Тайваню». Меседж Вашингтона — у геополітичному змаганні США не здадуть КНР поле без бою.

 

Читайте також: Чи приїде Макрон до України?


Захід остерігається, що Китай експортує свою антиліберальну ідеологію. Водночас Байден рішуче налаштований співпрацювати з Пекіном у питаннях глобальних викликів, як-от захист клімату. Серед іншого він планує переглянути концепції операцій, технології та військову силу, щоб розробити рекомендації щодо Китаю.


Другий системний противник американців давно відомий — це путінська Росія. Тут Байден перебуває у схожій дилемі, як і з Піднебесною. З одного боку, РФ ворожий гравець, який за оцінками експертів намагався маніпулювати президентськими виборами в США і провадить експансивну політику в багатьох регіонах світу. Проте Вашингтон потребує Росії. Москва є важливою силою на Близькому та Середньому Сході, а також у нових переговорах про атомну угоду з Іраном. Тому Байденова стратегія для Москви (як і для Пекіна) — суміш кооперації та конфронтації, керована американськими інтересами. Так, РФ та США в лютому домовилися про продовження договору СНО-3 («Новий START») — останньої великої угоди про атомне роззброєння обох країн. Водночас у своїй промові щодо зовнішньої політики Байден наголосив, що зважаючи на порушення прав людини й агресивні дії Кремля, він не «стоятиме осторонь», і непрямо пригрозив санкціями. Для Росії, економічно значно слабшої за Китай, це небезпечний сценарій.

 

Противник 2: відверті вороги


Режим у Північній Кореї загрожує глобальному миру. Ця ядерна держава роками розробляє й випробує різні типи ракет усіх дальностей і попри міжнародні санкції розвиває свою атомну програму. На партійному з’їзді в січні північнокорейський правитель Кім Чен Ин назвав США «головним ворогом». Експрезидент Дональд Трамп попри численні зустрічі з Кімом не зміг вплинути на північнокорейську атомну програму. Тепер це може зашкодити Байдену — адже в нього менше важелів: «Північні корейці завжди прагнули зустрічі з американським президентом, — пояснив експерт із питань США Штефан Бірлінґ з університету Регенсбурга. — Вони її отримали. Та однаково й далі виробляють ядерну зброю». Часове вікно звужується. «Зрештою, насправді на Північну Корею впливає лише Китай».


Іран також має атомну програму, а тому теж підпадає під міжнародні санкції. У 2015 році п’ять членів ООН із правом вето — Франція, Росія, США, Китай і Велика Британія, а також Німеччина, уклали з Тегераном угоду для запобігання створенню іранської ядерної бомби. Укладену з великими зусиллями угоду вважали найбільшим зовнішньополітичним успіхом Барака Обами. Через три роки під керівництвом Дональда Трампа США вийшли з угоди. Він хотів шляхом максимального санкційного тиску примусити Іран до угоди з жорсткішими і тривалішими умовами. У відповідь Іран ігнорував усі технічні приписи й небезпечно наблизився до бомби.

 

Читайте також: Найважливіший проєкт стабілізації економіки


Зважаючи на економічний колапс в Ірані, президент Хассан Рухані сподівається, що Байден змінить курс. Схоже на те, що Білий дім до цього відкритий, якщо Тегеран знову дотримуватиметься угоди. Але американські союзники в регіоні, передовсім Ізраїль і країни Перської затоки, мають інший клопіт — іранську ракетну програму. Вона ніколи не була частиною атомної угоди. Послідовна іранська політика, так вважають і американські зовнішньо-політичні яструби, не повинна розглядати атомну програму окремо.


До того ж Тегеран посилює антизахідних бойовиків, «вісь спротиву», до якої належать Іран, сирійський режим і загони «Хезболли» в Лівані. Впливає Іран і на збройні формування єменських хуситів та іракських бойовиків. В Іраку, за словами Бірлінґа, не обійтися без «військового» стримування маніпуляцій Ірану. Загалом Байден не інтервенціоніст, він ітиме слідами Обами та Трампа й до мінімуму обмежить міжнародну військову активність.

 

Противник 3: автократичні підбурювачі


Меседж Білого дому був показовим: у січні в одному з документів Туреччину та Китай згадували в одному реченні як «питання, що викликає занепокоєння». Турецькому президентові Реджепу Таїпу Ердогану доведеться відмовитися від карт-бланш, яким він переважно користувався за часів Трампа. Адже Байден хоче засновувати свою зовнішню політику на цінностях, навіть планує «демократичний саміт» проти корупції та авторитаризму й за права людини.


Упродовж минулих років Анкара для західних союзників дедалі більше перетворювалася на проблему. Країна НАТО збурює ситуацію в Середземному морі, застосовує військову силу за власним бажанням у Сирії, Лівії та Нагірному Карабаґу й відкрито фліртує з Росією. Через те, що Туреччина купила російську зенітно-ракетну систему С-400, США виключили її з американської програми винищувачів-бомбардувальників F-35. За Байдена ситуація не зміниться.


Свіжий вітер із Вашингтона вже продемонстрував дієвість: Анкара раптом стала на курс розрядки з Європою й навіть відновила переговори з Грецією, з якою вона у клінчі через претензії на території в Середземному морі.
Відчувають Байденову підтримку захисту демократії та прав людини й такі країни, як Угорщина, бо стають лазівками для антиліберальних держав, як-от Китай. «Центральноєвропейські країни й Балкани під дедалі сильнішим економічним та геополітичним впливом Пекіна», — каже Александра де Хооп Шеффер, керівниця паризького бюро German Marshall Fund. Для американців це скалка в оці.

 

Союзник 1: друзі Америки


Європейський Союз — центральна колона Байденової зовнішньої політики, але не як колишній підопічний Вашингтона, а як самостійний партнер, який готовий відповідати у світовій політиці й так підтримує Америку. Прикладом тут є Франція, яка на терені африканської пустелі Сахель бореться з ісламістськими терористами.


Але доки впевнена в собі й активна на міжнародній арені Європа — далекий сценарій майбутнього, ситуацією користуються такі, як Путін. І саме Німеччина грає Кремлю на руку. Федеративна республіка твердо тримається за суперечливий німецько-російський газогін «Північний потік-2». Державний департамент США вважає проєкт можливістю для Росії «використовувати природні ресурси як засіб політичного тиску і згубного впливу на Західну Європу». Після ув’язнення опозиціонера Алєксєя Навального критика посилилася. Але Німеччина непохитна. Вашингтону натомість ідеться передовсім про Пекін. Американська політика щодо Китаю наново визначає трансатлантичні відносини. Європа і НАТО мають стати противагою китайському впливу по цей бік Атлантики. «Велике питання для нас, європейців, — чи хочемо ми бути інструментом американської політики, чи активним гравцем?», — каже де Хооп Шеффер.


Підписання наприкінці грудня Угоди про захист інвестицій між ЄС та КНР з ініціативи Німеччини розгнівало США. Політика умиротворення щодо Піднебесної має нарешті завершитися, вважає Вашингтон. Байденові потрібна об’єднана Європа, рішуче налаштована проти наддержави, що зростає. Однак Пекінові вдається розбивати єдність європейців за принципом «розділяй і владарюй».


Тон американських союзниць Канади й Австралії щодо порушення прав людини в Китаї вже значно жорсткіший. Але в союзі проти Китаю Байден робить ставку передовсім на азійські країни. Відповідний курс своїм «поворотом в Азію» заклав ще Барак Обама, і впродовж наступних десятиліть Америка відіграватиме в регіоні провідну роль.

 

Читайте також: Перспективні плани чи примарні надії?


Байден і далі йде цим шляхом. США мають значну військову присутність у Південній Кореї та Японії. Сеул і Токіо, так само, як і європейці, сподіваються на атомну парасольку США. З погляду азійських союзників, позиція між США та Китаєм — складний акт балансування. «Пекіну через надзвичайну економічну залежність від нього азійських країн удалося досягти їх значної стриманості щодо режиму», — говорить де Хооп Шеффер.


У конфлікті з Іраном Ізраїль поки що на стороні США. Обидві країни історично тісно пов’язані, і це не зміниться, навіть якщо прем’єр Біньямін Нетаньягу й сумує за Трампом. Бо той ішов на значні поступки ізраїльському уряду. Він визнав Єрусалим неподільною столицею, був посередником у мирі з арабськими країнами й закривав очі на ізраїльське будівництво поселень на території Палестини. Натомість Байден критично ставиться до експансійного курсу Нетаньягу й підтримує концепцію двох держав для двох народів.

 

Союзник 2: цільові партнерства


Окрім американських друзів у Південно-Східній Азії, є кілька країн, які хоч і поділяють інтереси американців у боротьбі з Китаєм, однак не є безумовними союзниками.


Країни з басейну Південно-Китайського моря — Індонезія, Малайзія, Тайвань і Філіппіни — відкидають територіальні претензії Китаю. Однак індонезійська міністерка закордонних справ Ретно Марсуді в серпні наголосила, що Джакарта не хоче втягуватися у протистояння між Вашингтоном і Пекіном.


Індія натомість «може стати найважливішим американським партнером у регіоні у стримуванні Китаю», — уважає Бірлінґ. Відносини визначають стратегічні міркування. Через довгий кордон і нерозв’язані територіальні конфлікти з Пекіном країна твердо підтримуватиме американців, на думку Бірлінґа.


На Аравійському півострові є проблематичний американський партнер — Саудівська Аравія. Трамп де-факто видав принцу Мухаммаду ібн Салману карт-бланш. Зважаючи на порушення ним прав людини і у власній країні, і в Ємені, де триває громадянська війна, Байден планує змінити курс. Однак у конфлікті з Іраном Вашингтон потребує підтримки країн Перської затоки. За словами експертки з геополітики де Хооп, Байденова політика союзів значно залежить від фактора довіри. Штурм Капітолія зробив США вразливими. «Американці мають самокритично переосмислити стан своєї демократії, щоб політичний Захід здобув більшу міжнародну довіру», — зауважила француженка. «Наші найслабші місця — наші внутрішні слабкості».