ut.net.ua 2010-02-05 00:00 Чекан Олена

На балу Терпсіхори

Колишня киянка, прима-балерина Берлінської державної опери Яна Саленко отримала головну балетну премію Німеччини – Zukunft («Майбутнє»)

Впродовж чотирьох останніх років без неї не відбувається жодного зіркового балетного гала-концерту в світі. Гастрольний графік складено на роки наперед, а географія найпрестижніших театрів, де її хотіли б побачити бодай на одній виставі, охоплює й такі визнані столиці хореографії, як Париж, Санкт-Петербург, Нью-Йорк і Лондон. До Києва Яна Саленко приїздила не танцювати, а показати батькам свого маленького сина Марлі.  

Політ колібрі 

Вона й сама маленька: зріст – метр шістдесят, вага – 45 кг. Сповіщаючи про присудження їй найвищої нагороди в царині танцю, чи не всі німецькі ЗМІ підкреслювали її тендітність та мініатюрність: «великий успіх маленької балерини» і навіть «колібрі у світлі софітів».

«Перемога в конкурсі «Майбутнє» стала для мене повною несподіванкою, – зізнається Яна, – дізналася про неї з газет. До речі, два роки тому цю премію отримав і мій чоловік Маріан Вальтер, соліст Берлінської державної опери. А щодо мого зросту… Мені було років 12, коли батько привів до танцювального колективу «Кияночка» при Київському оперному театрі. Мій перший педагог Травіата Іванівна Самойленко вагалася: брати – не брати, бо я вже була застара для балету, а на зріст занизька. Та вона все ж ризикнула, ще й заспокоювала, що маленьких балерин не буває: бувають або дурненькі, або розумні. А в чотирнадцять почалися інші проблеми: я раптом стала вища за всіх, навіть за хлопчаків. І дражнили мене «Янище». Переживала мало не до сліз, а Травіата Іванівна помітила й каже: «Це в кордебалеті всі мають бути однаковими. Будеш так працювати, як зараз, станеш примою». Чомусь вона дуже вірила в мене…»

Вірив і батько. Й невідомо, чия мрія про балет була сильнішою – дівчинки чи її тата. «Яночка у нас одержима балетом. Уявляєте, вже через місяць після пологів була на сцені… А коли ще в дитинстві отримала перші пуанти, цілий день не знімала. І звідки воно береться? Наша сім’я не має до балету жодного стосунку. Жінка працювала кухарем у ресторані готелю «Либідь», а я швейцаром: доба через три, бо дітей п’ятеро і треба, щоб завжди хтось був удома. У дитячому садку її відібрали до школи Ірини Дерюгіної. Але на перших зборах щось там сталося: старші дівчата її скривдили, і вона полишила гімнастику. Жодні вмовляння не допомогли. Характер у Яни сталевий», – згадує Анатолій Миколайович.

Ось так почалися мандри дівчинки у пошуках себе. Акробатика, фігурне катання, народні танці… Та якось дев’ятирічна Яна побачила по телевізору показові виступи переможців конкурсу бальних танців. Гурток знайшовся неподалік дому, в Будинку творчості дітей та юнацтва Мінського району. Й оскільки на паркеті без пари – зась, а хлопчиків завжди не вистачає, батько відправив Яну з власним партнером – молодшим братом. «Спіймав на футбольному майданчику, відмив і, хоч як той пручався, таки вмовив, – розповідає Анатолій Миколайович. – Зараз Ярослав – соліст балету Київської національної опери. А тоді й сльози були, й із занять тікав…»   

Донецький вишкіл

Німеччину Яна Саленко полюбила ще зі своєї першої гастрольної поїздки з дитячим ансамблем «Кияночка». «Це був тур Європою, дуже успішний, але ніхто нас так не приймав, як німці, – згадує балерина. – Ми просто розчинилися у щирому захваті,  у неприхованому глядацькому азарті, з яким вони зустрічали кожен наш виступ. І тоді в мене чомусь майнула думка, що я обов’язково житиму в цій країні. Може, це й виглядає сміховинним, але я вірю в долю. І знаю, що головне – не проґавити її».    

Яна займалася в «Кияночці», коли на одному з конкурсів її побачили викладачі славетної Ваганівської школи й запросили до Санкт-Петербурга. Домашня нарада була короткою, а вердикт жорстким і категоричним: нізащо!!! У ті лихі 1990-ті батьки просто злякалися відпускати дівчинку так далеко. «Тоді Травіата Іванівна запропонувала нам із братом вступати не до Київського училища, а в Донецьк до Писарева. Вона добре знала Вадима Яковича й цінувала, – згадує Яна. – Він давав не тільки класичний вишкіл високого штибу. Ми одразу потрапили на професійну сцену: були зайняті у виставах Донецького оперного театру. Ще студенткою я стала партнеркою Вадима Яковича. По п’ять-шість годин проводила щодня біля станка, щоб бути гідною його довіри… Минулої осені на запрошення Писарева ми разом із Маріаном вкотре брали участь у Міжнародному фестивалі «Зірки світового балету». Я завжди хвилююся на донецькій сцені. Наче знову потрапляю в давнє коло своїх дитячих мрій…»

На запитання Тижня, чим відрізнялася його вихованка від інших учнів, народний артист України Вадим Писарев відповів: «Природними даними – мала унікальну координацію. Та найголовніше – Яна працелюб. Цілеспрямована, вперта, щодня до початку занять годину-півтори сама все відпрацьовувала. А ще слухняна учениця: цілковита довіра до вчителя. Це саме той випадок, коли фортуна дарує свою усмішку цілком заслужено».

Складові життя

Вони зустрілися випадково за лаштунками Міжнародного конкурсу балету у Відні. Їй виповнилося 20 років, йому – 22. Обоє здобули тоді перші премії, обоє мали виступити на заключному гала-концерті з сольними номерами. «Сказати, що я закохалася з першого погляду, – це нічого не сказати. Звісно, до того я бачила Маріана на сцені, але так близько… Я не могла відірвати від нього очей. Він щось говорив, а я наче в прірву летіла, – Яна й зараз не може стримати хвилювання. – Я намагалася якось підтримати розмову, але моя англійська була такою недосконалою. Ледь устигли обмінятися телефонами і все. На літак і в Київ…»

Вдома дівчина перевернула всю валізу, сумочку, та папірця з телефоном ніде не знайшла. Шукала коханого через інтернет, нервувала, навіть плакала. І раптом вночі дзвінок. Так почалися безкінечні нічні розмови. Маріан кликав до Берліна, Яна вагалася: «Я почувалася дуже впевнено в Київському оперному театрі: багато роботи – Білосніжка, Чиполіно, Жизель, Кітрі, Аврора, до того ж можливість спробувати себе в модерних постановках Валерія Ковтуна у його Музичному театрі, гастролі по всьому світу. Та в якійсь момент я зрозуміла, що можу втратити кохання, і зважилася на переїзд».

А далі розтиражована багатьма долями ситуація: попри всі нагороди на міжнародних конкурсах та чималий репертуар, молоду українську балерину на Заході, окрім коханого, ніхто не чекав.

«Маріан домовився, щоб мене подивився сам Володимир Малахов, керівник балетної тру­­пи Staatsoper (Берлінської державної опери). Він українець, із Кривого Рогу, навчався в Москві, справжня суперзірка. Й хоча він пам’ятав усі мої успіхи в конкурсах і навіть танцював зі мною гала-концерти, все одно відмовив. Сказав: «Ти замала, бачиш, які в нас усі дівчата високі». Це прозвучало як вирок, і я повернулася до України». Але майбутній чоловік вирішив не здаватися. Він буквально завалив дирекцію Staatsoper відеозаписами виступів Яни. Ледь не посварився зі своєю мамою, яка в синовій обраниці бачила заробітчанку зі Сходу, котрій просто потрібен німецький паспорт. І таки переміг.

«Спочатку в нас було весілля, а невдовзі я отримала запрошення від Володимира Малахова, – розповідає Яна. – У Німеччині дуже цінують нашу класичну школу, тож одразу знадобився весь мій репертуар, згодом мене задіяли в нових постановках, і через два роки я стала примою Staatsoper. Поки що моя найулюбленіша партія – Жизель. Це по-справжньому трагічна роль. Після вистави вкрай важко заснути, заспокоїтися. Взагалі мене більше ваблять пристрасні, трагічні героїні. Зараз готую Манон в однойменному балеті Жака Галеві. У театрі я маю щороку підготувати п’ять партій. Увесь інший час можу вільно гастролювати. Зараз збираємося з чоловіком на гастролі до Італії. Одне засмучує: мусимо, хоч і ненадовго, розлучатися із сином Марлі. Мені здається, щодня ми з ним наче відкриваємо світ, який мені дуже подобається. Я почуваюся цілком щасливою і не боюся про це говорити…»

Репертуар
Жизель («Жизель») і Медора («Корсар») Адольфа Адана, Кітрі («Дон Кіхот») та Гамзатті («Баядерка») Людвіга Мінкуса, Джульєтта («Ромео і Джульєтта») та Попелюшка («Попелюшка») Серґєя Прокоф’єва, а також Одетта-Оділія («Лебедине озеро»), Аврора («Спляча красуня»), Марі («Лускунчик»), Ольга («Євґєній Онєґін») Пєтра Чайковского.

Нагороди

2002 р. – перша премія на Міжнародному конкурсі балету імені Сержа Лифаря, Київ

2004 р. – перші премії на Міжнародних конкурсах балету імені Сергія Дягілєва у Пермі (Росія) та Відні (Австрія). Третя премія на Міжнародному конкурсі балету у Варні (Болгарія).

2005 р. – перші премії на Міжнародних конкурсах балету в Гельсінкі (Фінляндія) та Наґоя (Японія)

Біографічна нота
Яна Саленко

Народилася 1983 р. у Києві

1998–2000 рр. – навчання у Хореографічній школі Вадима Писарева (Донецьк)

2000–2002 рр. – солістка Донецького академічного театру опери та балету

2002–2005 рр. – солістка та прима-балерина Національного театру опери і балету (Київ)

2005 р. – початок роботи в Staatsoper (Берлінська державна опера)

2007 р. – прима-балерина Staatsoper

схожі публiкацii