ut.net.ua 2008-09-19 00:00 Кабачій Роман

Кавун, як він Є

Що потрібно знати, вибираючи кавун

 

 
 
 
 
Поморщені, вкриті дорожнім пилом, вони лежать неприкаяні один на одному й чекають, поки ви купитеся на вмовляння особи невідомої національності та кострубатий напис «Херсон» на картоні збоку й викладете свої немалі кровні за це щастя. Несучи його додому, затято хекаєте, передчуваючи райську насолоду та потихеньку клянучи його, кавуна, надмірну вагу. Як відомо, результат вражає не завжди…
 
ДОВІРЯЙ, АЛЕ ПЕРЕВІРЯЙ
 
Оскільки ринок української плодовоовочевої продукції перенасичений кількістю посередників (див. Тиждень №34–35 від 29 серпня – 4 вересня), на роз’яснення продавця з приводу походження та якості баштанних розраховувати особливо не доводиться. На моїй пам’яті молоденька дівчина продавець у київському передмісті із затятою впевненістю оповідала, якою смачною має бути дещо підім’ята диня, вочевидь, проводячи аналогії з заморськими бананами, та проте з дійсністю така теорія трохи розходиться. У наших пів ніч но-східних сусідів рідні кавуни з пониззя Волги захищені голографічною наклейкою з написом «Астраханский арбуз». Можливо, такий хід є певним способом захисту російської продукції перед конкурентами з-за кордону – іранськими й турецькими баштанними. Для України наразі актуальним є інше: уберегтися від неякісного продукту, вирощеного на нашій території. Володимир Книш, співробітник НДІ баштанництва НАН переконує: «Я знаю в Скадовському й Голопристанському районах (Херсонщини) кілька точок, де на ціле літо купується один сертифікат на якість кавуна, а потім по ньому везуть будь-що до Києва». Під характеристикою «будь-що» науковець має на увазі не лише те, що в кавунах може «зашкалювати» вміст нітратів, а й те, що за смаковими якостями деякі «шедеври» вітчизняної продукції далеко не відповідатимуть стандартним уявленням про соковиті та солодкі українські кавуни.
 
НА ЧОМУ СТОЇМО
 
В часи, коли Дніпром із півдня пливли вантажені кавунами баржі, вирощуванням кавуна займалися спеціалізовані господарства, та, певною мірою, населення. Нині частка приватної продукції незмірно зросла, а з нею й безконтрольність у дотриманні норм і стандартів. До Євросоюзу, де кавун вважається стандартним від 3,5 до 6,5 кг, нам далеко, тож ринок нам пропонує кавуни «великі та ще більші». Почати варто із визначення, чи цей кавун вирощений на поливних землях, чи на так званому богарі – неполивному степу. «Богарний» кавун солодший, має тоншу шкіру й менше товстих прожилок. «Поливний» кавун водянистіший і жилавіший, відповідно, не такий солодкий. Це можна помітити, якщо продавець має на прилавку розрізаний кавун. Якщо ж ні, доведеться визначати за шкірою: поливний кавун має дещо горбисту кору та більш насичений зелений колір. З дитинства смішно було чути, як «знавці» кавуна доводили з хрипотою в горлі, як він «повинен» тріщати, важити, бути «кавуном» чи «кавуницею». Окрім, можливо, останньої різниці, та й то, з великою натяжкою, осмілюся стверджувати, що більшість приповідок є ні чим іншим, як стереотипами, придуманими міськими жителями |детальніше див. довідку|. Купувати кавун краще на ринку, там можна поспостерігати за динамікою продажу ягоди на різних ятках, що відкриє вам принаймні дві речі: там, де кавун розкуповують швидше, він кращий, а крім того, там вища ймовірність підвозу свіжішого продукту. Купувати розкладені ж уздовж доріг кавуни навряд чи буде гарною ідеєю: як і кожна рослина, тим більше ягода, кавун дихає. Тож, якщо ви не збираєте малину на узбіччі траси Харків–Київ, не раджу вам «збирати» й кавуни з динями. Що ж до нітратів, Володимир Книш радить остерігатися лише при перехідній від червоного до зеленого м’якоті, натякаючи на те, що буквально на місці перевірити кавун вам і так не вдасться.
 
СМАКИ Й СМАКОЛИКИ
 
Коли ви побачите на ринку не смугастого, а чорного кавуна, не лякайтесь: перед вами буде нащадок великої школи української баштанної селекції. Українські сорти, як Таврійський (народна назва Білонасінний), Мелітопольський (справжня назва Роза Мелітополя), Княжич, Голопристанський (з ніжно-салатовою корою) на сьогодні – не лише невідомі назви, це й втрачені смаки. На нашому ринку переважає нині… голландський кавун під екзотичною назвою «Кримсонсвіт». Фактично маємо ситуацію, коли б вас хтось без кінця й краю годував виноградом Лідія й переконував, що саме це і є смак винограду, не згадуючи про Мускат, Молдову, Дамський пальчик, чи йняли би ви віру цій людині? Якщо ви довірилися продавцеві й купили в нього не один кавун, а тонну, можна подумати, що з нею зробити. До Нового року можуть долежати кавуни, які зберігаються чи у воді в неглибокій криниці, чи ж обмазані глиною у підвалі. Якщо ви полюбляєте мариновані овочі, то кавуни придатні як до домашньої консервації, так і до закваски в бочках. Із м’якоті можна зробити «бекмес» – виварене з молоком без додавання цукру повидло, а зі шкірки – варення, подібне до яблучного.

[862][863]

 
ПОШИРЕНІ СТЕРЕОТИПИ ПРО КАВУНИ

«Для перевірки стиглості треба плескати кавун долонею». Насправді показати, що кавун стиглий, мав би глухий звук при постукуванні пальцем, а не дзвінкий. Ситуація на ринку останнім часом склалась так, що зелений кавун не має шансів потрапити в мережу. 

«Кавун має «тріщати» при стисканні». Кора більшості сучасних сортів кавуна більше пристосована до далекого транспортування, тож ранкову свіжість хрускоту кавуна на ринку вам не почути. Такі особливості дозволяють поводитися з кавуном, майже як із бійцівською грушею.
 
«Хвостик кавуна має бути сухим». Це також пережиток часів, коли кавуни реалізовувалися швидше, зважаючи на структуру їх шкірки. Хвостик засихає за 2-3 дні після збирання кавуна з поля. Реалізація сьогодні ж розтягнена на 2-3 тижні.
 
«Чим більший кавун, тим більше в ньому нітратів». На думку спеціалістів, кількість нітратів не впливає на розмір кавуна.
 
«Вибирати треба «важчий» за свій вигляд кавун». Насправді надмірна, на перший погляд, вага свідчить або про недозрілість кавуна, чи ж про те, що вирощено його на поливних, а не на так званих богарних (неполивних) землях, і він водянистіший і жилавіший.
 
ОСОБИСТИЙ ДОСВІД
ПАВЛО СОЛОДЬКО
заступник головного редактора

 Спокусити Галю 

Якось у буремні студентські роки в гуртожитку мої колеги вирішили підпоїти красуню Галю з сьомого поверху. Це було у вересні, на дні народження Сєньки, ми вшістьох сиділи за святковим столом і нудилися. Андрій Н. підкинув чудову ідею: «А давайте наширяємо кавун горілкою!» В сусідок позичили шприц (зі скандалом – ті думали, що хлопці хочуть стати наркоманами) й почали колоти. 

Вся операція зайняла півгодини: ми вкололи в кавун десь півпляшки горілки, а решту випили. Андрій привів Галю, ми нарізали кавуна й разом із нею його з’їли. Коли за двадцять хвилин на свято прийшли наші дівчата (вони спізнилися, готуючи іменинникові сюрприз), то застали в кімнаті таку картину: весела Галя пурхала кімнатою, а шість здоровенних парубків сиділи, впершись лобами об стіл. Із місця зміг встати тільки один із нас. Через п’ять хвилин він повернувся, щоб лягти на ліжко – його білосніжні святкові штани нижче колін були забризкані червоним кавуновим соком. Як кров.
 
З того часу до кавунів я ставлюся з підозрою. До шприців і горілки – теж.