ut.net.ua 2010-08-02 14:44 Михед Олександр

«Початок» як укорінення і «нолан» як жанр

Про кінематограф Крістофера Нолана

Слушні слова про нашу епоху, яка здається вже неспроможною спізнати революцій у мистецтві, з кожним новим псевдовитвором різноманітних ділків набувають все більшої ваги. Сучасне мистецтво зациклилось на самовідтворенні, повторенні вже сказаного, переосмисленні чужих думок. На фоні загального потоку однотипних розважальних одноденок будь-який відхід від усталених схем та відпрацьованих систем виглядає справжньою подією. При цьому неважливо, де саме відбувається цей відхід: у літературі, кіно чи ще в якійсь «штуці».

У сучасному мейнстримі часом трапляються істинні художники, для котрих переформатування звичних схем стає творчим принципом. Так трапилося і з новим витвором режисера Крістофера Нолана – фільмом «Початок», який вже встигли назвати найкращим фільмом року. Якщо не всього десятиліття загалом.

НЕ-фантастичний НЕ-екшен

Ім’я Нолана завше асоціювалося з неймовірним умінням створювати розумне авторське кіно, що приносить касові прибутки. Це стало можливим, ймовірно, тому, що у своїх фільмах він поєднує оригінальність форми (історія, що розповідається з кінця у «Пам’ятай») з жанровими модифікаціями класики (замість класичних, «темних», нуар-детективів маємо трилер «білих ночей» у «Безсонні»), сюрреалістично-сновидне віддзеркалення образів (дебютний трихвилинний кафкіанський «Жук-стрибунець») з жорстким реалізмом нереального світу (серйозний підхід до несерйозного жанру у «Бетмен: початок» і «Темному лицарі»), математичну композиційну прорахованість з чіткою вивіреністю сюжету («Престиж»). У своєму останньому фільмі «Початок» Нолан не просто зберігає фірмовий стиль, але й суттєво поглиблює його.

У пошуках адекватних жанрових визначень для фільму Нолана наші дилери вдаються до означення «фантастичний екшен». Хоча з обома складовими подібного визначення варто посперечатися. Дія фільму відбувається в реальності, що є альтернативною нашій, де цілком можливе проникнення у чужі сни і вилучення (до речі, саме це слово багато хто називає адекватнішим перекладом оригінального «Inception») певних ідей, таємниць, спогадів із підсвідомості сплячого. Підкреслю, що йдеться саме про альтернативну, а не фантастичну реальність. Щоб досягти цього Нолан, зокрема, знімав фільм у 6 країнах, у різних локаціях, які мали «заземлити» сновидні припущення авторів, зробивши у такій спосіб історію максимально близькою глядачеві.

Історія головного героя Кобба (Леонардо ді Капріо) і його спроба не вилучити, а навпаки – вкорінити ідею у свідомість спадкоємця транснаціональної корпорації, лише почасти можна назвати екшеном у класичному розумінні стрілянини й перегонів. Найважливіший екшен відбувається якраз не в метушні біганини й гуркоті вибухів, а на рівні ідей, культурних алюзій і загальної вишуканої композиції, що має десятки взаємних дзеркальних відображень, рефлексій і загалом своєю звивистістю та схожістю на лабіринт нагадує центральне місце, де й відбувається дія фільму – мозок героїв кінострічки та, власне, самих глядачів. 

Питання без відповідей уві сні та наяву

Критики вже віднесли до новітньої класики сцену з фільму, в якій бійка відбувається без дії сили гравітації, назвавши це справжнім проривом. Звісно це так, але йдеться скоріше про віднаходження нового прийому візуалізації. У випадку з «Початком» все набагато складніше, тому що відчутний «прорив» відбувається якраз на рівні композиції та сюжету.

Заради вкорінення ідеї на глибші рівні підсвідомості жертви, команда Кобба занурюється все глибше, зі сну в сон. У певний момент оповідь ведеться на 6 (!) одночасних рівнях. І кожен зі сновидних щаблів має свою часопросторову виразність. Хвилина, коли Нолан впевненою рукою кіномайстра зводить всі сюжетні лінії і відгалуження в єдиний вузол, стає лише однією у ряді кульмінацій, що вибухають феєрверком.

Нолан відмовляється від архетипового, але від того не менш банального кінематографічного маркування, «добро»-«зло» та обов’язкового протистояння антагоністів. Так само модифікуються стрижнева історія кохання і великий сюжет повернення додому, які подаються в унікальній манері плетива реальностей із химерами снів та видінь.

З оригінальною ідеєю спільного снобачення, проживання кількох життів уві сні, Нолан піднімає направду наріжні питання цивілізації, звертаючись до одвічних запитань: що таке реальність? чи життя все таки сон? чи здатні ми змінити наше теперішнє і майбутнє, якщо родом ми всі з дитинства, яке вже формувало нашу особистість? що таке гра і чи тільки в ній, нарешті, вивільняємося? чи не роблять сучасні ЗМІ, можновладці та рекламодавці те саме, що й викрадачі снів – укорінюючи у нашу підсвідомість свої ідеї, інтереси, життєві пріоритети і просто повсякчас зомбуючи нас, немов на прийомі у психоаналітика? І, насамкінець, головне питання:  чи здатні ми змиритися з реальністю? Прийняти її і далі спати з широко розплющеними очима.

Епічність цифрової доби

В одному з випадкових Інтернет-блогів, присвячених комп’ютерній анімації, я натрапив на ілюстрацію, яка на конкретному прикладі продемонструвала, що таке епос і розмах великої історії в сучасних медіа. Там були вміщені два ідентичні, на перший погляд, зображення ракети, яка стартує. В центрі одного з кадрів була маленька постать випадкового перехожого, що споглядав цей вибуховий відрив ракети від землі. Різниця між зображеннями була фантастичною, оскільки подібне налаштування оптики і співвідношення масштабу додало грандіозності всій загальній картині.

Ця історія згадується, коли бачиш афіші «Початку». Чи не на всіх присутні маленькі людські фігурки, залишені наодинці з величезними ландшафтами, які немов схоплені у момент грандіозних трансформацій. Саме подібна оптика допомагає підкреслити епічність і велич, здійсненого Ноланом проекту.

Незалежно від того, що деякі ідеї «Початку» мають посилання на інші оригінальні фільми, штибу «Темного міста» (управління простором міста, яке регулярно перебудовується і моделюється), «Клітка» (проникнення у підсвідомість психічно хворого вбивці), «Матриця» (пробудження від реальності та існування в альтернативній реальності, хоч, звісно, тільки цим аналогії не обмежуються). Нолан не приховує генетичного зв’язку свого кінополотна з попередниками. Зокрема, зі згадуваною «Матрицею», яка, на думку Нолана, показала, що комерційне кіно може бути розумним. Так само й мандрівка героїв Нолана у глибини нашої підсвідомості, у лабіринти мозкових звивин, вселяє надію, що режисер вірить у свого глядача. Розумного глядача, здатного на вдумливий перегляд не тільки фільму, а й власних життєвих позицій.

Одна з цікавих особливостей «Початку», яку згадують усі вражені глядачі – після перегляду ви обов’язково захочете поговорити про побачене з кимось. Почути думку іншого й відкритися йому. «Початок» укорінюється у свідомість і вимагає взаємодії з іншими. І в цьому одна з багатьох його особливостей.

«Нолан» як жанр

Коли тільки зачиналася надпотужна рекламна кампанія «Аватару» Кемерона, то постійно звучали гасла-обіцянки щодо «революції у кіно!» і т.п. Натомість «Аватар» показав сюжетну та ідейну бідність сучасного кінематографу, який, немов голий король, намагається завуалювати себе новомодними технологіями типу 3-D.

«Початок» Нолана не став новим етапом розвитку світового кінематографу. Він уже став фактом культури, вкорінившись, як символ того, що в сучасному світі ще може існувати глибоке мистецтво. 

Перефразуючи дотепну пропозицію Петра Вайля називати творчість Є. Гришковця – просто «гришковець», хочу сказати таке:

Крістоферу Нолану нині тільки 40 років. Він не революціонер, він просто майстер, який створив свій власний виразний, химерний і впізнаваний жанр – «нолан».

схожі публiкацii