Вікторія Малишева

Пришвидшене життя

Я брала у відпустку дві книжки: синові збірку казок, а собі Франсуазу Саґан, настрої якої мені були близькі в юнацтві. Розгорнула книжку ще дорогою і зрозуміла, наскільки велика відстань між моїми хвилюваннями та життєвими сподіваннями в юнацтві й тепер…

19 Серпня 2017

Батьки та діти

Літо — пора зустрічей. Принаймні на нашій вулиці. Може, тому що ми проводимо майже весь час на городі й чуємо та бачимо всі ці нарізки, як у кінематографі, із зустрічей і розлук навколо.

12 Серпня 2017

Мій Крим

Так, я була у відпустці. І не просто у відпуст­ці — у Криму. Я їхала за профспілковою путівкою.

5 Серпня 2017

«Годувальники»

Найбільший головний біль зі всіх у Луганську — робота. Може, десь там у Європі чи Америці жінки й забезпечують себе, але на моїй вулиці споконвіку це робили чоловіки. Що не означає, ніби жінка сиділа вдома, поралася на городі та співала численним дітям колискові. Вона теж завжди працювала

29 Липня 2017

Без законів і судів

Погодьтеся, вести довгі розмови про систему правосуддя в невизнаній «республіці» доволі дивно. Які закони можуть бути на території цілковитого беззаконня та невизнаності? І саме це найбільша перешкода з усіх можливих. Можна запастися ліками, можна подбати про харчі, але як можна будувати життя там, де не дотримують законів?

22 Липня 2017

Безпорадне майно

Рівно за півроку до літа 2014-го в нас померла родичка. Окрім стресу від самої події в повітрі зависло питання успадкування її нерухомості.

15 Липня 2017

Біля вулкана

Мене завжди дивувало, коли люди будували свої домівки в сейсмонебезпечній зоні: біля підніжжя вулканів, у зоні цунамі або сходження лавини.

8 Липня 2017

«Нові можливості»

Я дуже добре пам’ятаю, як років за п’ять до війни ми збирали інформацію про те, як у 1990-ті збагатів власник компанії, де я тоді працювала.

1 Липня 2017

Продам квартиру в Луганську

Найгучніша новина останнього часу — можливість продавати нерухомість, не облишаючи меж «ЛНР».

24 Червня 2017

На маяку

Уявіть собі маяк десь далеко в морі-океані. Своєрідна сувора кам’яна цитадель посеред бурхливого неспокою. Можна ж там жити, правда? Взяти із собою запаси сірників, їжі, ліків… Книжки, якщо в цьому є потреба. Я прихопила би ще фотоапарат і щодня фіксувала б цей бурхливий неспокій навколо. Так от у якихось своїх дивних межах життя у «республіці» нагадує мені той вигаданий маяк. Щоб жити тут більш-менш нормально, треба мати кілька складових цього буття, про які я й хочу розповісти.

17 Червня 2017